Читати книгу - "Найкращий сищик та падіння імперії"

— Зачекайте, а як же я розмовлятиму, якщо я їхньої мови карпатської не знаю? — здивувався я.

— Та це ж руські люди, вони по-нашому балакають, ну, хіба що вимова трохи інша. А ось ви їх розпитуєте і дізнаєтеся, що у горах творяться страшні речі!

— Які? — лякається Ілля, аж піт утирає.

— Виявляється, що той мадярський князь забирає у селян дітей! Маленьких дітей, немовлят! Тільки жінка народить, як одразу набігають князівські слуги...

— Жиди! Пархаті це, точно! — закричав Ілля.

— Та нехай будуть і жиди, так от набігають і обдивляються хлопчика. І якщо він їм подобається, то забирають, незважаючи на сльози і вмовляння батьків!

— Забирають! Ну негідники! — Ілля аж кулаком по столу вгилив.

— А для чого? — цікавлюся я. — Може б, хай підросли трохи, а то ж із немовлям самі клопоти.

— О, тут вам і треба з’ясувати, куди це немовлят забирають і для чого! — Капітан задоволено усміхнувся. — Іван Карпович вирішує потрапити до замку. Але як? І тут він зустрічає прекрасну селянку, наприклад, Анастасію, яка працює служницею!

— Пане капітане, а хіба бувають селянки Анастасії, та ще й у Карпатських горах? — засумнівався я.

— Ще й як бувають. Так от, Анастасію у замку всі зневажають, як і всіх руських людей, тримають у чорному тілі. В неї молодшого брата колись забрали. А тут Іван Карпович виявляє до неї доброту, і вона закохується у нього.

— А можна без кохання? — попросив я, бо передчував, що знову сцени почнуться і в кущах, і на сіннику, і всяко.

— Ні, не можна, — строго відповів капітан.

— Іване Карповичу, кохання пом’якшує серце людське! Яка ж добра історія й без кохання? — запевнив Ілля.

— Ну, хоч без картинок! А то австріяки вже наробили таких справ, що мені в очі людям соромно дивитися!

— Без картинок, точніше, без картинок еротичного змісту, — пообіцяв капітан. — І ось Анастасія проводить вас через господарський двір. Ви потайки ходите підземеллями замку, такого страшного та похмурого, і раптом чуєте плач дітей, зовсім маленьких. Ви заглядаєте в одну з кімнат і бачите там кількох немовлят, яких тільки-но відібрали у батьків. І тут стає чутно кроки. Ви ховаєтеся, аж тут заходять слуги князя. Вони кладуть немовлят у великий ящик і забирають їх. Вантажать ящик у великий віз і везуть кудись. Ви прямуєте за возом.

— Як, біжу, чи що? — поцікавився я, бо трохи не второпав.

— Ну, тут уже самі додумайте. Може, до воза причепилися. Так ось, ви разом із возом прибуваєте до залізничної станції.

— Хіба у Карпатах є залізниця?

— Є! Вважатимемо, що є! — відмахнувся від запитання Кречетов. — І ось ви бачите, що ящик із немовлятами вантажать у вагон. Самі пробираєтеся туди. Потяг їде цілу ніч, а вранці ви прокидаєтеся у Відні.

— У Відні!.. — Я тільки головою закрутив.

— Так. І ви за ніч викинули з потяга слугу, який віз ящик, надягли його форму.

— А раптом мене щось спитають? Я ж ні німецькою, ні мадярською балакати не вмію! — захвилювався я.

— А слуга був німий, навмисно його вибрали, щоб зайвого не балакав. То й тобі питань не ставили. Приїхало авто і повезло ящик до палацу, — продовжував капітан, який дуже захопився історією.

— До палацу! — сплеснув долонями Ілля.

— До палацу! Імператорського. А там уже зібрався весь вищий світ Відня на чолі з Габсбургами. І всі вони чогось чекають. Іван Карпович сховався у якомусь кутку, не розуміє, що відбувається, коли бачить, що до зали несуть якісь величезні таці!

— Таці! — скрикнув Ілля.

— Повні всіляких страв, але в центрі кожної таці знаєте що? — Капітан переможно усміхнувся.

— Що?

— Смажені немовлята! — скрикнув капітан.

— Ой! — Дівчина, яка сиділа за друкарською машинкою, впала зі стільця непритомна.

— Тьху, що ви таке верзете! — образився Ілля. Я ж узявся допомагати дівчині підвестися.

— Та ви що, не розумієте? — закричав Кречетов.

— Чого не розуміємо?

— Того, що Іван Карпович розкрив страшну таємницю імперії Габсбургів!

— Яку ще таємницю?

— Що Габсбурги та їхній двір жити не можуть без свіжого слов’янського м’яса та крові православних немовлят! — закричав капітан, а дівчині знову стало зле.

— Що за жах? Припиніть! — вимагав я.

— Тому Габсбурги і почали війну, щоб захопити Росію і багато мільйонів православних, дітей, яких можна буде їсти! Вся війна почалася лише задля цього! Коли Іван