Читати книгу - "Місто кісток"

Помешкання мадам Доротеї нагадувало Клері її власну квартиру, але тут усе розміщувалося трохи інакше. У передпокої пахло ладаном; на вході занавіски з намистинок та астрологічні плакати. На одному з них було зображено зодіакальні сузір’я, на другому – китайські магічні символи, а на третьому – розгорнута долоня з підписаними лініями та латинським написом «In Manibus Fortuna» – «Удача у твоїх руках». Біля дверей уздовж стіни висіли вузькі полиці з безліччю книжок.

Одна з занавісок захиталась, і з неї виринула голова мадам Доротеї.

– Захоплюєшся хіромантією, чи це звичайна цікавість? – запитала вона, помітивши погляд Клері.

– Ні те, ні інше, – відповіла дівчина. – Ви справді пророкуєте майбутнє?

– Моя матір була справжньою віщункою. Вона передбачала майбутнє за лініями на руці або чайному листі на дні чашки. Мама і мене дечого навчила.

Жінка перевела погляд на Джейса.

– До речі про чай: бажаєте чаю, молодий чоловіче?

– Що? – схвильовано промовив Джейс.

– Чаю. Цей чудовий напій покращує травлення та сприяє роботі мозку, – сказала мадам.

– Я хочу чаю, – відповіла Клері, згадавши, як довго вона вже нічого не їла та не пила. Дівчина наче жила на одному адреналіні відтоді, як прокинулася.

– Добре, – піддався Джейс, – але тільки не «Ерл Грей», – покрутивши носом, додав він. – Я ненавиджу бергамот.

Мадам Доротея голосно засміялась і зникла за занавісками. Намистини загойдалися.

Клері пильно поглянула на Джейса.

– Ненавидиш бергамот?

Джейс тим часом вивчав вміст вузьких полиць із книжками.

– Так, а що, якісь проблеми?

– Ти єдиний хлопець серед моїх ровесників, котрий знає, що таке бергамот, більше того, що він входить до складу чаю «Ерл Грей».

– Так, я не схожий на інших хлопців, – гордовито сказав Джейс. – Крім того, – додав він, беручи книгу з полиці, – в Інституті ми обов’язково вивчаємо лікувальні властивості рослин.

– А я вважала, що всі ваші заняття обмежувалися «Курсом Різників» та «Обезголовленням для початківців».

Джейс перегорнув сторінку.

– Дуже дотепно, Фрей.

Дівчина обернулася, відводячи погляд від плаката з хіромантії.

– Не називай мене так.

Він здивовано подивився на неї.

– Але чому? Це ж твоє прізвище, правда?

Перед очима Клері промайнув образ Саймона. Востаннє вона його бачила, коли вибігала з кав’ярні «Джава Джонс». Дівчина відвернулася до плаката, і її очі заблищали.

– Не зважай.

– Зрозуміло, – промовив Джейс, і було очевидно, що він зрозумів більше, ніж Клері хотілося. Юнак поставив книжку на полицю.

– Цим мотлохом вона намагається справити враження на приземлених, – сказав він презирливо. – Тут немає жодної серйозної книжки.

– Лише тому, що це не та магія, якою займаєшся ти? – різко запитала Клері.

– Я не займаюсь магією! – розлючено мовив Джейс. – Зрозумій, людські істоти не володіють магією. Саме в цьому їхня особливість. Чаклуни можуть ворожити, тому що в їхніх жилах – кров демонів.

Клері задумалася.

– Але я бачила, як ти чаклуєш. У тебе була магічна зброя…

– Я не чаклую, а лише використовую магічні знаряддя. До того ж, щоб робити це, я довго навчався і маю на тілі захисні руни. Якби ти, наприклад, спробувала кинути в мене лезо Серафимів, імовірно, воно обпекло б тобі шкіру, а то і вбило б тебе.

– Якби у мене теж були руни? – поцікавилась Клері. – Я змогла б ними користуватися?

– Ні, – різко відповів Джейс. – Знаки – це ще не все. Існують тести, випробування, різні навчання. Тож забудь і тримайся подалі від моїх лез. І взагалі, не чіпай нічого без мого дозволу.

– А я тільки подумала продати їх на інтернет-аукціоні, – пробурмотіла Клері.

– Де продати?

Клері м’яко всміхнулася.

– Це міфічне місце з неймовірною силою.

Джейс спантеличено поглянув, потім знизав плечима.

– Більшість міфів – це правда, хоча б часткова.

– Я починаю це розуміти, – сказала Клері.

Занавіска знову захиталася, і з-за неї виринула голова мадам Доротеї.

– Чай на столі, – сказала вона. – Не