Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Останній із небесних піратів 📚 - Українською

Читати книгу - "Останній із небесних піратів"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Останній із небесних піратів" автора Пол Стюарт. Жанр книги: 💙 Дитячі книги / 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 32 33 34 ... 79
Перейти на сторінку:
час — чи то видано? — І він поклацав своїм дзьобом. — Тож вам утішно буде почути, що наша подорож добігає кінця.

— Та невже? — вихопилось у Рука. Гекле кивнув головою.

— Ми вже наближаємося до Срібних пасовиськ, — провадив він. Та враз його обличчя споважніло, а в голосі зазвучали знайомі гострі нотки. — Але мушу всіх застерегти: починається найнебезпечніша частина нашої виправи.

Маґда пригнічено шморгнула носом.

— Так я й думав, — понуро зронив Стоб.

— Ця ділянка лісу приваблює найнебезпечнішу звірину, — пояснив Гекле. — На цих пасовиськах, та й на густо заселених Вільних галявинах, простертих за ними, є чим поживитися всякому хижацтву. Від завтрашнього ранку нам доведеться брати очі в руки, ба навіть більше. Але не бійтесь! Ми не пропадем, пройшовши крізь стільки небезпек!

Тієї ночі Рукові спалося гірше, ніж будь-коли. Усі звуки, пташині скрики, усі подмухи вітру та шелести листя в гіллі вдиралися в його неспокійний, уривчастий сон, обертаючи всі його сновидіння на кошмари — на отой, найперший його кошмар.

— Мамо! Тату! — кричав він, але голос його ні до кого не доходив: людолови поволокли їх обох. Білогриві вовки завивали і гарчали. Работоргівці сміялися. Рук відвернувся, аби не бачити щойно сподіяних жахіть, аж…

— Ні! — зойкнув він.

Ось воно, знов. Насуває, бовваніючи, з пітьми — щось величезне, страхітливе. Простягає до нього лапи. Ближче, ближче.

— Ні! — закричав він на все горло.

І враз розплющивши очі, сів стовпчиком.

— Усе гаразд, хоробрий паночку, — долинув голос Гекле. Сорокун-провідник сидів на гілці над Руковим гамаком і співчутливо дивився на хлопця.

— Г-гекле! — звернувся до нього Рук. — Я тебе розбудив?

— Ні, хоробрий пане, — заперечив сорокун. — Стоб своїм хропінням розбудив мене ще дві години тому. — Він приязно всміхнувся. — Вставай та збирайся, — додав. — Кінець наших мандрів уже близько!

Але попри всі напучування Гекле атмосфера того ранку так і лишилася напружена. Спакувалися швидко й мовчки. Ще сонце не встигло настільки підбитися, щоб сягнути промінням лісової долівки, як наші мандрівці рушили. І до, й після обіду вони все скакали й скакали вперед, ні разу ніде не ставши на перепочинок.

— А як щодо бесага? — поцікавився Рук.

— Цього вечора побенкетуєте чимось вишуканішим, — усміхнувся Гекле. — Може, волорогом. А як поталанить, то й дубозаєм поласуєте.

Рук видивився вперед на все такі самі лісові тіні й похитав головою.

— На вигляд, — поділився він сумнівами, — нічогісінько не змінилося. Звідки ви знаєте, що Срібні пасовиська вже близько?

Очі Гекле прищулились, пір’я на голові затремтіло.

— Я просто відчуваю їх, пане Руку, — відповів він тихо і здригнувся. — Повірте мені, до пасовиськ уже палицею докинути.

Але їхні зубощири робилися дедалі норовистіші. Вони форкали, закочували очі, гребли землю лапами і закидали вгору голови. Одного разу Руків зубощир навіть поніс, і тільки завдяки блискавичній реакції Гекле Рук не відбився від гурту й не опинився сам-один у нескінченній пущі.

— Здається, я щось побачила он там, — сказала за якусь часинку Маґда. — Щось там сочить за нами…

Гекле притримав свого зубощира й уважно прислухався.

— Сміліше, панно Маґдо! — озвався він нарешті. — Може, то лісові свині шукають дубових трюфелів. Але їдьмо швидше — про всяк випадок!

Маґда спробувала хоробро всміхнутися, хлопці й собі заусміхались. Та коли темні, з багряними краями хмари насунули на призахідне сонце, їхні серця забилися частіше.

Зненацька з чагарів ліворуч спалахнуло щось жовтим та зеленим і гучно засичало — потім звідти вилетів летючий хробак і захурчав їм навперейми, так схарапудивши зубощирів, аж ті стали дибки.

— Спокійно! — закликав Гекле. — Загнуздайте свої нерви!

Рук усе роззирався довкола, рвучко поводячи головою туди-сюди і силкуючись розгледіти те, що чаїлося серед тіней, хоч би що там було. Раптом він добачив, як за дерево ковзнула темна постать. Хлопець здригнувся.

Трісь!

— Що воно? — сахнувся Стоб.

— Зберігайте спокій, хоробрий пане! — остеріг Гекле. — Від страху найлегший шерех видається громом.

Трісь!

— Знову щось луснуло, — пролепетав Стоб, нервово озираючись. — Он там.

Гекле кивнув головою.

— Тримайтеся гурту! — прошепотів він.

І підострожив свого зубощира, що перейшов на нерівний чвал. Бібліотекарські Лицарі зробили те саме. Трісь!

Цього разу тріснуло позад них і тихіше.

— Гадаю, ми відірвалися від переслідника, — зауважив Гекле, стишуючи біг свого плигуна. — Але про всяк випадок: щоб ніхто ні пари з уст, аж поки добудемося Срібних пасовиськ…

Зненацька щось просвистіло над їхніми головами. Почувся звук удару в дерево, захурчали трісочки. А за кілька вершків од місця, де сиділа Маґда на своєму схарапудженому зубощирові, ще й досі було видно, як бринить спис, увігнавшись крем’яним вістрям у стовбур великого світляка.

Маґда зойкнула. Стоб, відчайдушно силкуючись не брикнути додолу, припав до свого зубощира, що став дибки і заверещав. Другий спис пролетів повз них і вгруз у землю, розкидавши довкола шишки залізного дерева.

— На дерева! — крикнув Гекле. — І намагайтеся триматися гурту!

Та ба! Повітря довкола враз завирувало від густих, горлових голосів, схожих на злагоджене рохкання, і зубощири від тих згуків неначе показилися.

— Уррґ! Аарґ! Уррґ! Аарґ! Уррґ! Аарґ!

Зубощири безладно застрибали, заметалися, а їхні верхівці були абсолютно безсилі їх приборкати. Ще кілька списів просвистіло в повітрі.

— Уррґ! Аарґ! Уррґ! Аарґ! Уррґ! Аарґ!

— Руку! Стобе! — загукала Маґда, бо її зубощир метався, тужачись скинути її зі своєї спини. — Він не хоче дертися нагору! Я не можу його змусити… — І закричала, коли зубощир знагла поніс. — Рятуйте! Рятуйте!!!

— Тримайся! — гукнув до неї Рук. Він смикнув за віжки, намагаючись пустити зубощира навздогін за Маґдою. Але тварина мала на думці своє, і Рук сам незчувся, як вона скинула свого верхівця зі спини і цибнула на низько звисле гілля величезного залізного дерева.

1 ... 32 33 34 ... 79
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Останній із небесних піратів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Останній із небесних піратів"