Читати книгу - "Таємниця Золотого Будди"

— Це міг бути, звичайно, якийсь інший злодій, що нічого спільного не має з цією історією, — зауважив стиха Красл.

— Певна річ, це міг бути хтось інший… Вчитель Красл не вірить Риссігу! Ходімо, директоре! Негайно перевіримо всі документи!

Він потягнув Пальма за собою з кімнати, начебто Красла тут не було зовсім. Зникли обидва. Учитель залишився з писарем. Той біля вікна впрівав над якимись документами. І досі писав як колись, каліграфічним письмом, вимальовуючи літеру за літерою гусиним пером. Він також не звертав на Красла жодної уваги.

— До побачення, — в розпачі кинув учитель і схопився за ручку. Це була та сама канцелярія неподалік від входу, де одного разу він уже зустрічався з Пальмой. Тоді в нього був кращий настрій. Тоді йому здавалось, що він йде слідами злочину, що він вже розкрив таємницю. Тепер, хоч загадка й розгадана, але вчитель почував себе якось безпорадно. Що йому до стосунків барона і графині? Він навіть не знає, на чий бік стати.

— Gruss Gott![10] — зненацька промовив до нього писар. Дивився на вчителя риб'ячими очима. Ніби дивувався, чого тут цей чолов'яга ще заважає. Красл швиденько вибіг на вулицю. Однаково ті двоє кінець кінцем дійдуть згоди. Стара і нова шляхта! Графиню Еренберг кожен захищатиме. І хтозна, чи наважиться ще фабрикант звинуватити її. Скоріше буде шантажувати. Вчителеві треба було б, звичайно, самому повідомити про графиню. Треба було б з'ясувати, що робила вона під час сваговської стрілянини, все чисто треба було б розслідувати. Але Красл не мав ніякого бажання робити це. Згадуючи, як стояла вона сама на роздоріжжі, він повторював про себе: «Убивця ніколи так не поводився б. Ця жінка не здатна на вбивство. Хай вирішить Альбінка, адже її це найбільше стосується». Звичайно, треба порадитися з дочкою Павлати.

Проте в Альбінки вистачало своїх, ще більш невідкладних турбот. Вона зустріла вчителя мало не з плачем. Вже й боялася за нього.

— Риссіг не дотримав слова. Ледь пані Бреттшнайдер пішла з хати, як сюди вдерлися жандарми, зовсім незнайомі, люті хлопці, що приїхали сюди спеціально із самого Брода. Ярек врятувався в останню хвилину. Стріляли по ньому, наче, на полюванні. А потім перевернули догори ногами цілу хату… — Альбінка схлипувала, стоячи серед розпоротих перин і пухових ковдр, поколотих багнетами, і журливо дивилась на це спустошення. Вся кімната була вкрита пір'ям. — Казали, що шукають листівки соціал-демократів і що я мушу щодня з'являтися до жандармерії, бо тепер я підозріла особа. Але я думаю, що вони приходили шукати ті Риссігові списки…

— Які списки? — мало не закричав Красл. Вигляд у нього був нещасний, тому що до всього іншого не мав де й сісти. Можна було подумати, що в хаті побували татари. — Баронові жодних документів не бракує. Я це чув власними ушима. Все це тільки балачки. Вигадки, що спричинилися до злочину.

— Але чому тоді вони так докладно все продивлялися?

— Не знаю, — Красл був стомлений, засмучений, безпомічний. — Цього я справді не знаю, Альбінко! — Дівчина сиділа тихо, покірливо. Вона вже до того звикла до всіляких погромів, що коли б хтось запалив стріху над її головою, це, мабуть, здалося б їй звичайним. — Знаю тільки одне: Риссіга ми даремно підозрювали. І Ярека йому не було потреби видавати. Хлопці самі останнім часом були дуже необережні. Чому тут тільки й думають, що все зле в окрузі виходить від Риссіга? Хвороби і негоду ви також йому приписуєте? І все-таки фабрикант єдина людина, що може тобі зараз допомогти.

— Як? — усумнилася вона.

— Він єдиний може купити цю крамничку. А ти, Альбінко, мусиш продати свій будиночок, тому що поїдеш зі мною до Праги…

Дівчина була вражена.

— Звичайно, адже я не можу лишити тебе тут самітною. Доктор X. безперечно подбає про тебе. Хоча б заради твого батька. Голан зможе приїхати туди, — учитель не втрачав надії.

— А ви думаєте, він купить тепер нашу крамницю, коли я вже раз відмовила йому? А якщо ніяких списків йому не бракує?

— Побачимо. — І Красл знов подався за фабрикантом. Сподівався, що це вже востаннє.

Але Риссіг відмовився прийняти Красла. Переказав йому це через камердинера. Замок сьогодні сяяв вогнями, слуги були в розкішних лівреях, гаптованих золотом. Вони стояли біля входу і вітали панство. Карети з'їздилися здалеку, барон, очевидно, давав бенкет.

— Тоді прошу доповісти про мене пані Риссіг.

— Вона нікого не приймає.

— Скажіть, що я приніс їй книгу, — камердинер зміряв його підозрілим поглядом. — Матимете неприємності, якщо не доповісте. Баронеса чекає на мене.

Камердинера, мабуть, розчулило це слово «баронеса». Він знизав плечима, повернувся і помалу пішов. Інший камердинер тим часом заступив Краслові шлях. Вигляд у нього був загрозливий. Учитель почував себе так, наче б він тут чекав милостиню. Сьогодні не чути було Моцарта, Риссіг цього разу запросив співака з оперети, який виконував для гостей куплети. Гості реготали щосили, плескали в долоні, виразно чути було серед інших чийсь молодий верескливий жіночий сміх. Співак мусив підвищити голос. Красл нетерпляче переступав з ноги на ногу, слуга. не спускав з нього очей.

Учитель чув майже кожне слово: