Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Смерть манекенниці, Петре Селкудяну 📚 - Українською

Читати книгу - "Смерть манекенниці, Петре Селкудяну"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Смерть манекенниці" автора Петре Селкудяну. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 32 33 34 ... 47
Перейти на сторінку:
в тому, що ти чогось боїшся. А ми тебе охороняємо і мусимо знати, в чому річ. Хто тебе залякав? Може, безіменні привиди? Але коли дух, якого ти боїшся, має ім'я і воно тобі добре відоме, назви його. Найгірше те, що ти приховуєш від нас правду. Насамперед ти шкодиш собі. Подумай про Йоану. Вона теж мала право жити, вийти заміж, так само, як мрієш ти. Ми питали про тебе на фабриці, там тебе дуже хвалять. Ти стримано поводишся з чоловіками, і я це розумію. Тобі хочеться досягти чогось у житті. Це чудово. Але може статися так, що твоя мрія не здійсниться. І, крім тебе, ніхто не буде винен. Ніхто.

Дойна знову відвернулася до стіни і заплакала. Дід підвівся. Він розумів — у такому стані дівчина нічого не скаже, і покликав Добреску.

Алексіу пропонував покласти Дойну в лікарню: буде там у цілковитій безпеці і в разі потреби дістане медичну допомогу. Дід мав іншу думку. Вислухавши його доводи, капітан погодився. Будинок узяли під нагляд.

Алексіу з Дідом пішли пішки, а Панаітеску їхав слідом за ними.

22

— Діду, може, вип'ємо пива? Ти заплатив штраф, а я пригощаю пивом. Гаразд? — запропонував Алексіу.

Дід не відмовився, і вони сіли за столик у літній кав'ярні.

— Два кухлі пива з пінкою, — сказав Алексіу офіціантові й розстебнув комір кітеля.

Дід постукував пальцями по столу, пригадуючи розмову з Дойною.

— Товаришу капітане, дівчина боїться сказати правду. Отже, їй хтось погрожує. Ось я й думаю, хто саме?

— Кого підозрюєш? — спитав Алексіу, присолюючи пиво. — Замовляєш пиво з пінкою, а тобі приносять воду з крана, — нарікав він, невдоволений кольором улюбленого напою.

— Перебрав усіх по черзі. Із родини Скурту не може бути ніхто.

— Чому ти такий певний?

— Я не кажу, що абсолютно певний. Дійшов цього методом виключення. Ні Камелія, ні Леонте не можуть. Залишаються Вінченціу і Василе — також малоймовірно.

— Чому? Я не поспішав би знімати з них підозри. Гадаю, Вінченціу повернувся до неї і хотів задушити. Може, й не хотів задушити, але примушував сказати, де Йоана. Ти розмовляв із ним?

— Ні, Камелія не дозволила. Боїться, щоб у нього не було шоку.

— Я так і думав. А може, це і був вияв шоку. У людей типу Вінченціу спосіб мислення й поведінка не такі, як у всіх. Ти казав, що він симпатизував Йоані, причім дуже. А то й потайки кохав її — це теж не відпадає. Зникнення Йоани й напружена атмосфера в сім'ї, сварки, твої візити, про які він не міг не знати, настрій батьків, особливо Камелії, напевно, змусили його замислитись. Він таки міг повернутися до Дойни, коли подумав дорогою, що з Йоаною сталося лихо. І в пориві, якого не міг стримати, кинувся душити дівчину.

Дід маленькими ковтками попивав пиво, ніби гарячий чай. На слова Алексіу зморщився й відсунув кухоль убік.

— Про це ми довідаємось. Я поговорю з ним після того, як прочитаю дисертацію його матері. Звісно, зараз я до них не піду, бо певний — вона чекає на мій візит. Безперечно. Нехай підожде. Перед цим ознайомлюся з її дослідженням. Сподіваюся знайти там відповіді на багато запитань.

Алексіу всміхнувся:

— Діду, я вже прочитав дисертацію. Не вважаю себе за спеціаліста, але я консультувався з Добреску. У Камелії гострий розум. Але я думаю, ти помиляєшся, її дослідження не має нічого спільного з Вінченціу. Ідеться насамперед про манію величі, а не про роздвоєння особистості, Деяка непевність авторки пояснюється тим, що поведінка хворого, який перебував під її наглядом, була дуже непослідовна. Якщо справді існував конкретний, реальний хворий. Коли так, хотілося б знати, хто він. А робота, мушу сказати, з біса заплутана.

— Я попрошу дістати для мене особову справу лікаря Петрашку, — обізвався Дід.

— Думаю, він тут ні до чого, — байдуже відповів Алексіу й уважно глянув на Діда.

— Якби ви, товаришу капітане, були цього певні, то не просили б зробити аналіз попелу з цигарок. Я не сумніваюся, що попіл той самий. Більше того, коли б ви спитали про це Петрашку, він би спокійнісінько відповів, що так і мусить бути, адже коли ми прийшли, у попільничці лежала запалена цигарка. У ванну він також заходив кілька разів, отож і там лишився попіл.

— Отже, і ти думав про нього.

— Двері були замкнені. В той час як Вінченціу розмовляв у кімнаті з Дойною, хтось ховався у ванній.

— Гаразд. Але після того як Вінченціу пішов, Дойна роздяглася і, напевне, зайшла до ванної.

— Вона зайти не встигла. Тільки-но відчинила двері, як хтось ухопив її за горло. Але перед тим як давити, він, безперечно, розмовляв з нею.

— Чому ти так думаєш?

— Коли б це був хтось незнайомий, Дойна б закричала. Тоді саме поралась на кухні хатня робітниця з нижнього поверху, і вона почула б. Проте робітниця нічого не чула. Але запевняє, що бачила, як входив Вінченціу. Більш ніхто на мансарду не піднімався, вона б помітила. Про нещастя з Дойною дізналася лише тоді, як прибіг телефонувати Петрашку. Каже, він подзвонив спочатку в міліцію, але звідти ніхто не приїхав. Дивно, але можна повірити, що так воно й було. Незрозуміло одне: чому не закричала Дойна.

— Їй здалося, що це був сон, так вона сказала.

— Бреше вона, товаришу капітане. Уві сні також би закричала. Але вона не спала, і злочинець був їй знайомий, тому й не крикнула. Просто заціпеніла від несподіванки. І потім її страх, смертельний страх. Сказала, що хоче поїхати на село до мами. Сподівається знайти там захист.

— Так хто ж по-твоєму їй погрожує?

Дід трохи подумав.

— Брат Партеніє.

— А хто він такий?

— Оце б і я хотів знати. Коли я

1 ... 32 33 34 ... 47
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Смерть манекенниці, Петре Селкудяну», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Смерть манекенниці, Петре Селкудяну"