Читати книгу - "Врятуй мене, Лаванда Різ"

- Кетлін, прокинься! - Міранда трясла її за плече, - Уже опівдні, соня!

- Можу я виспатися у свій вихідний? - сонно бурчала Кетлін, накриваючись ковдрою з головою. - О, господи, я ж забула - мене знову звільнили. Противна, хто тобі дозволив будити мене? Я знову безробітна, а значить , можу спати скільки влізе.

- Вставай, вставай. Відчуваєш, як пахне кавою? Ештон купив свіжих булочок. На вулиці такий чудовий день. Сонце. Адже ми збиралися пройтися по крамницях.

- Не хочу. Це Еш там так гримить на кухні? Гаразд, від кави не відмовлюся, якщо вже розбудила.

В одній короткій майці та шортах, розпатлана та заспана , Кетлін м'яко почапала на кухню, як зазвичай з любов'ю обійнявши Ештона та чмокнувши  його в щоку:

- Доброго ранку, братику. Я знаю, ти вариш найчудовішу каву в цих джунглях !

Вона не відразу помітила, що на кухні Еш був не сам. Що хтось з болем в гарних очах спостерігає, як Еш, задоволено посміхнувшись, притиснув до себе напіводягнену дівчину.

- Доброго ранку, дитинко, - з турботливим теплом промовив Ештон . - А у нас гість.

Кетлін сіпнулася в сторону. У дверях, які ведуть до вітальні, спершись об одвірок ... стояв Кевін.

Неможливо описати, якими бурхливими почуттями розлилася її змучена душа! ... Скільки всього пронеслося в її погляді: відчай, біль, ніжність, сум, образа.

... І з яким смутком дивилися на неї його очі, немов у них відчувався час, якого їм було вже не повернути.

- Привіт, Кетлін, - тихо промовив він.

- Здрастуй, - ледь чутно промовила вона, відводячи очі. - Чому ... ти тут?

- Я хвилювався, ... тоді в ресторані ти втратила свідомість. Вирішив дізнатися, а заодно допомогти. Ештон сказав, що з тобою тепер таке часто буває.

- Ах, так ти знову прийшов мене пожаліти ?! Просто супер, як же ми раніше без тебе жили ?! Тільки нічого цього мені не потрібно, я вже по горло сита цієї жалістю !!! - різко викрикнула Кетлін. - Адже ти помилився на рахунок мене, а Кевін Галлахен ніколи не зраджує своїм принципам!

І раптом зі столу почали падати чашки і блюдця, а сам стіл почав тремтіти і підстрибувати.

- Кетлін, припини, будь ласка, бачиш, «йому» не подобається, що ти сердишся ! – почав благати Ештон, намагаючись втрутитися. - Чорт забирай, це була моя улюблена чашка! - додав він, тицьнувши носком в її уламки.

- Кетлін, я всього лише хочу допомогти, щиро! - Кевін не зводив з неї очей, абсолютно ігноруючи «дивацтва», які коїлися навкруги.

- О, так, ти завжди все робив щиро, Кевіне! - з гіркотою кинула вона, відвернувшись. Еш зауважив, як в її очах зблиснули сльози.

- Може, ми все-таки сядемо , і ви дасте мені сказати? - не вгамовувався Кевін.

- Кет, дитинко, дійсно давай спробуємо його вислухати, - наполегливо запропонував Ештон. - Давай поводити себе, як цивілізовані люди, а не істерити та бити посуд. До речі, чому він ніколи за собою не прибирає? - Еш посміхнувся їй, як можна ширше , гасячи тим самим черговий її спалах,  - марш у ванну!

До Ештона вона прислухалася, тому що довіряла йому більше ніж собі, тому що він був поруч, в найважчі моменти, тому що разом вони занадто багато пережили. І якщо говорять, що справжня любов, як і дружба дається лише зрідка і то не всім - то Кетлін пощастило двічі. Еш та Міранда стали не просто друзями, вони замінили їй братів, вони підібрали її розбиту болем і поволокли далі, підставивши плече. Так що, як вважала Кетлін, цією дружбою Всевишній мабуть вирішив винагородити її за втрачену любов. Ні, вірніше любов залишилася , ... коханий загинув. ... А ось Кевін. ... Її відношення до цього хлопця, напевно, було загадкою навіть для самого Всевишнього. Вона борсалася в такому збігу всіляких нерозбірливих почуттів! Одночасно вона хотіла б ніколи не зустрічати в своєму житті Кевіна Галлахена, але і хотіла б, щоб він не йшов від неї. Вона опиралася йому і в той же час, її притягувало до нього нещадним магнітом. Кевін просто вмів жити і радіти життю, міг це робити за двох. Міг ... колись. У тому маленькому проміжку часу, коли Кевін висвітлив і зігрів її душу швидкоплинно, ... немов сонячний зайчик. Але відчуття від того тепла досі мучило її, варто було їй тільки згадати хлопця.

Через п'ять хвилин з ванни почувся її обурений розсерджений крик:

- Чому так?!

Звиклий вже до всяких ексцесів Ештон, тут же кинувся до неї. Кетлін стояла посеред ванної, а на стелі великими буквами , яскравою помадою Міранди було виведено: «Будь з ним».

- Що там трапилось? - Кевін пильно вдивлявся в їхні напружені обличчя, коли вони увійшли та сіли за стіл.

- Нічого такого, це тебе не стосується, - явно нервуючи, кинула Кетлін. - Так що ти хотів від нас, Галлахен? - вона намагалася взяти себе в руки. Її погляд став допитливим, хоча у ньому відчувалася і недовіра, і могло здатися , що вона хотіла б, щоб він скоріше забрався.

 Але насправді, її пропалювала гіркота, від спогадів того, що тоді він ось так зник, хоча обіцяв бути поруч і все витримати. І зараз, приховуючи це навіть від самої себе, Кетлін дуже боялася, що з'явившись знову - він зникне знову. Боялася думати про ту правду, що можливо в цьому житті тільки з Кевіном вона могла б спокійно дихати, а не блукати у темряві. Але, ... але була ціла купа всяких «але»!