Читати книгу - "Ідеальна незнайомка"

Раптом я спробувала уявити тут Еммі. Або Джима. Оглянула залу, шукаючи очима потерті джинси на кривуватих ногах, трохи задовге волосся. Тепер, коли я дізналася про нього більше, я подумала, що Джим, мабуть, віддає перевагу дещо простішим закладам – на один-два класи нижче. Цікаво, чи Еммі теж, бува, не змінилася?

Один із чоловіків з тієї парубоцької компанії, на яку вказувала Кейт, встав зі свого барного стільця, залишивши пиво. Він обернувся, і наші погляди зустрілися. Кайл. Помалу всміхнувшись, він підвів руку. Я ледь ворухнула пальцями у відповідь, Кайл попрямував до туалетів.

Кейт блиснула очима й запитально підвела брови.

– Довга історія, – відповіла я.

– Це найцікавіші, – сказала вона.

– На жаль, моя не дуже цікава. Допитував у справі Девіса Кобба. А з тобою він хіба не спілкувався?

– О Боже, пробач. – Вона ще раз уважно подивилася на Кайла, який віддалявся в бік убиралень. – Ага, здається, згадала. Не впізнала в такому одязі, та й допит тривав усього декілька хвилин. Вибач, Ліє, не хотіла пхати носа, куди не слід. Просто подумала: милий хлопець. От гівно.

Я знизала плечем.

– Не переймайся, все гаразд.

– Справді? – Вона підвела брову. – У школі пліткують, що Кобб, за версією поліції, тебе переслідував. Або… зустрічався з тобою. Чесно, залежно від джерела.

Я злісно захихотіла.

– Ну, напевне не зустрічався. – Я міцно стиснула губи. – Правду кажучи, я поняття зеленого не маю, що відбувається. Кобб завів собі звичку, коли п’яний, телефонувати до мене. От і все. Я його ігнорувала. Телефонував мені й у ніч нападу на ту жінку, але я не брала слухавки. Тому поліція не дає мені спокою. – Я згадала голосові повідомлення, коли він, імовірно, звідкись повертався вночі додому. – Ти його тут коли-небудь бачила? Девіса Кобба?

Кейт захитала головою.

– Ні, не пригадую. – Вона ковтнула пива зі свого келиха. – Повний капець. Гадаєш, це таки він напав на жінку біля озера?

– Важко сказати. Але, здається, така версія поліції.

Я також знала, як працює поліція. Дуже схожий підхід використовувався на ознайомчому курсі до природознавчих наук, який мені довелося прослухати перед отриманням диплома: формуєш гіпотезу й подумки з нею працюєш, поки не доведеш правдивість своєї теорії або поки вона в тебе не розвалиться. Як кримінальні репортери ми часто працювали поруч із представниками поліції. Перевіряли їхні версії, діставали інформацію, яку їм не вдалося роздобути. Або навпаки – використовували поліційні джерела, аби зрушити справу з місця. Врешті-решт усі отримували те, чого прагнули. Правда рвалася на поверхню, а ми їй допомагали.

Кайл повернувся на своє місце, і Кейт хитро кивнула в його бік.

– У будь-якому разі, – сказала вона, – той милий хлопець на барному стільці повсякчас сюди зиркає, і я дуже сумніваюся, що він виглядає Девіса Кобба.

Кельнер приніс нам тарілку картоплі фрі. Кейт, усміхаючись, чекала на мою відповідь.

– Друга частина довгої історії: зникла моя сусідка по дому, – сказала я.

– Що? – Її рука зі шматочком картоплі завмерла над тарілкою.

– Моя сусідка по дому. Ось чому той милий хлопець на барному стільці сюди зиркає. Я заявила про зникнення в поліцію.

– О Господи! – нахилившись ближче, сказала Кейт і поклала руку на мою долоню. – Ти як, усе гаразд? Що трапилося?

Очка в Кейт забігали так, ніби вона намагалася скласти докупи окремі частини загальної картини: дві потенційні жертви замість однієї. Її губи розтягнулися в тонку лінію.

Я захитала головою.

– Не знаю. Вона трохи з заскоками, тож я спершу не дуже хвилювалася. Поки не з’явилася та історія з Девісом Коббом.

– Тобто з нею, можливо, досі все гаразд?

Я подумала про знайдений ланцюжок, про речі, які вона залишила, про непозбувне відчуття страху і про те, що мені тепер відомо про Джеймса Фінлі. Але я також знала, що життєвий досвід навчив мене бачити небезпеку в усіх і в усьому навколо.

– Можливо, – сказала я. – Здається, ці випадки між собою не пов’язані. От.

Кейт помітно розслабила плечі. Вона жестом замовила нам ще по пиву й підсунула ближче до мене тарілку з картоплею.

– Ось, тобі потрібніше.

Я була вдячна за нагоду помовчати. Мені хотілося відкласти проблеми й насолодитися дозвіллям. Я відчула, як пиво приємно подіяло на мене, позбавляючи від тягаря важких думок та розковуючи усмішку.

Кейт розповідала мені про свого колишнього, про всі його підлі вибрики, я слухала і знала, як доречно прокоментувати, яку міну склеїти. Я охоче віддала їй ініціативу в розмові. Ми сплатили рахунок, замовили ще по пиву. Мабуть, я випила останній келих занадто швидко, бо підвелася й відчула, що воно добряче вдарило мені в голову. Уже було подумала попросити Кейт відвезти мене додому.

Я зауважила краєм ока, що Кайл теж підвівся з місця й на мить затримався. Цікаво, а він має на думці те саме, що і я: якби ми зустрілися за інших обставин, якби ми були іншими людьми, чи на цьому етапі наші взаємини вже б переросли у щось більше?

– Я ще забіжу до вбиральні перед виходом, – сказала я.

Кейт на прощання обійняла мене однією рукою, обдавши запахом лаку для волосся й алкоголю.

– Обережно за кермом, – сказала вона. – І пропоную якось повторити.

Я зачекала, поки вона вийде за двері, і неквапливо рушила до туалетів. Ступивши три кроки, почула його.

– Гей-гей! – гукнув Кайл, прямуючи до мене.

Я чекала його на півдорозі в коридорі з дерев’яними панелями, ми були зараз іншими людьми. Він узяв мене за лікоть, розвертаючи до себе.

Обернувшись, я пригорнулася до Кайла, притягуючи до себе його голову. Його губи були холодні від пива, він затягнув нас у кут, міцно притулився до мене всім тілом, розбиваючи всі мої попередні уявлення про себе. Зараз у нього не залишилося ні крихти колишньої стриманості та врівноваженості. Його руки були скрізь – на моїй шкірі під одягом, просто тут, серед тьмяно освітленого коридору – і він не зупинявся, поки за нами не скрипнули двері до вбиральні.

Світло з відчинених дверей впало на наші постаті, і Кайл тісніше прихилився головою до мого чола.

– Мушу сплатити рахунок, –