Читати книгу - "Провальні канікули, Елла Савицька"

- Ну що, ти готова, Емі? - з азартом запитала Донья Лопез, одягнена у вихідну (а саме з глибоким декольте) сукню.

Бабуся Елі в цей момент підфарбовувала губи яскраво-червоною помадою, яку я їй подарувала на другий день приїзду. Вона їй настільки сподобалася, що я не могла відмовити собі в задоволенні зробити щось приємне для цієї чудової жінки. Та й їй ця помада пасувала більше, ніж мені. Все ж, яскраво-червоним я майже не фарбувалася. Тільки коли ходила в клуб із друзями.

- Ще б пак. Страшенно цікаво подивитися, як тут розважається не тільки молодь! - не збрехала я. Бабуся так чекала цієї місцевої дискотеки для тих, кому за... загалом, далеко за ..."десят", що мені самій уже було цікаво подивитися, як же тут розважаються, крім походів у кафе і клуби.

- То ти думаєш, що там будуть самі лише люди похилого віку? - причмокнувши губами, подивилася на мене в дзеркало Донья. - Помиляєшся, nieta! З Χосе приходить позмагатися навіть молодняк, але рідко кому вдається його переграти!

- У доміно? - уточнила я.

- Так! Він професіонал і справжній шахрай, але робить усе так майстерно, що ще нікому не вдалося його викрити в шарлатанстві, хоча всі й знають, що саме так він і перемагає!

- Ну, ходімо, познайомите мене з місцевими шахраями, чи що, - хихикнула я, коли всі вже були зібрані. Ми-то з Елею не чепурилися. Власне, чого можна чекати від паті для стареньких?

Підвищена кількість слухових апаратів, і беззубі милі обличчя - це максимум веселощів на сьогодні. Але навіть, незважаючи на це, все ж передчуття чогось нового горіло зсередини. Адже це Пуерто-Ріко, тут навіть такий вечір має бути, як мінімум, кумедним.

Діставшись місця призначення, я, власне, побачила те, що й очікувала. Музику з магнітофона було чути вже на сусідній вулиці, так само, як і сміх літніх і молодих людей. Веселий гомін і жартівливі перепалки малювали картину, яка вже була намальована в моїй голові задовго до цього, але ось дещо ніяк у неї не вписувалося. Начебто все, як я й уявляла, навіть майданчик цей я бачила раніше, не раз проходячи повз. Кілька дерев'яних столиків, віддалік лавки з облупленою фарбою. Навпроти - будинки з обваленою штукатуркою, але яскраво-жовтим покриттям, що сліпило очі від жовтогарячого сонця.

Діти гасають навколо, футболячи один одному здутий м'яч і щось вигукуючи іспанською мовою. Усе так, як я й уявляла, але якесь почуття змусило мене напружитися. Мозок уже зрозумів, що саме, але я відмовлялася вірити в те, що це можливо. Не може такого бути. Просто не може...

Еля потягла мене до одного зі столиків, навколо яких зібралася більшість глядачів, а Донья вирушила на одну з лавок. Одна не менш яскраво нафарбована бабулька, всучила їй пляшку з чимось коричневим, і та, негайно, з явною насолодою потягнула її, плюхнувшись поруч із подругами.

- А -ну-ка, Дон Хосе, ви вже надерли тут усім дупи? - пробравшись до середини столу, Еля поплескала по плечу дідуся, що сидів за ним. Засмагле обличчя чоловіка подарувало їй беззубу посмішку.

- Ще цей залишився, жук. Хитрий зараза, уже дві партії в мене виграв, але я ж чорт забирай не здамся. - Я стояла трохи віддалік, тож мені не було видно його суперника, але це було й не обов'язково. Я вже знала, з ким він грає, тільки ця думка ніяк не вкладалася в моїй голові. Його голос і навіть... сміх я почула одразу, щойно ми дійшли до майданчика. Спочатку подумала, що мені почулося. Адже що може робити такий хлопець, як Αндрес, на вечірці для літніх людей? Його місце десь у центрі міста, на галасливій паті в неадекваті. Але почувши його гучний вигук, сумнівів не залишилося. Саме такий тон мені був знайомий. Ну, або майже такий. Усе ж, зі мною він завжди був серйозний і стриманий, а зараз... Зараз можна було почути сміх в інтонації, навіть не бачачи посмішки. Я все ще не вірила, але дурна й недоречна радість передчуття зустрічі вже жевріла всередині.

- Гей, ти що там застигла? Іди сюди. - Подруга потягнула мене за руку, витягуючи вперед, і наші очі зустрілися. Мої, трохи збентежені, і його, сміховиті й нахабні. Хіба він уміє так усміхатися?

- Hola, Emilia, - проспівав його оксамитовий голос, і навіть поруч із великою кількістю людей я відчула, як по спині біжать зрадницькі мурашки.

- Привіт, Αндрес, - байдуже відповіла я. У всякому разі, мені дуже хотілося, щоб це звучало байдуже.

А тепер ще крім цього, страшенно захотілося випити. Еля начебто відчула моє бажання, і, зникнувши на кілька хвилин, повернулася з пластиковими стаканчиками, наповненими тією самою коричневою рідиною, що й у пляшці Доньї.

- Що це? - уточнила я про всяк випадок.

- Ром. Зі спеціями. Пий, чіка, тобі сподобається! - стукнувшись зі мною стаканчиком, Еля випила його половину одним ковтком. Я пригубила, і мені дійсно сподобалося. Приємний солодкий смак, спеції приглушували яскравий присмак алкоголю, роблячи його більш м'яким, але не менш п'янким.

Через півтора таких стаканчиків, я вже почувалася більш розслаблено. І ні, річ не в тім, що Андрес доволі часто кидав на мене погляди, від чого в ділянці живота приємно лоскотало, і навіть не в тім, що я зізналася собі в тому, що мені це подобалося. Напевно, річ у тім, що навколо грала музика, повітря було сповнене енергією цих щасливих людей, а мозок танув під дією алкоголю. Усе ж таки, що не кажи, але ця цілюща вода дуже допомагає у важких ситуаціях. Тепер мені здавалося, що немає нічого страшного в тому, що я з посмішкою відповідаю на погляди Андреса, і навіть не намагаюся більше відводити погляд. Усе було чудово, і життя відчувалося чудовим, поки він із тріском не програв Дону Хосе. Той від радості схопився на ноги і виконав переможний танець, якщо його можна назвати таким, а потім відправився з виграшем до бабусь. По-моєму, з віком нічого не змінюється. Навіть будучи людьми похилого віку, люди поводяться як підлітки, які бажають уваги і любові.

- Є ще охочі позмагатися зі мною? - відкинувшись на пластиковий стілець, голосно поцікавився Андрес.