Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Танок з драконами 📚 - Українською

Читати книгу - "Танок з драконами"

627
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Танок з драконами" автора Джордж Мартін. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 330 331 332 ... 382
Перейти на сторінку:
перетічок добре знала ці провулки; бридка мала швидко їх згадала. Вона кинулася ліворуч, перелетіла через низьку стінку, перестрибнула крихітну перетічку і прослизнула крізь незамкнені двері до запиленої комори. Гамір погоні вже вщух, але вона мала впевнитися, тому присіла за якимись скринями, охопила руками коліна і стала чекати. Чекала вона мало не годину, а тоді вирішила, що піти вже безпечно, видерлася вгору бічною стіною будинку і дісталася дахами майже до Протоки Звитяжців. Власник кораблів мав уже зібрати монети, взяти ціпка і пошкутильгати до харчівні — сьорбати юшку з миски і скаржитися старому на бридку малу, що спробувала обчистити йому гаманця.

У Домі Чорного та Білого на неї чекав лагідний старий, усівшись на край храмової водойми. Бридка мала сіла поруч і поклала монету на цямрину між ними. То була золота монета, з драконом на одному боці й королем на іншому.

— Золотий вестероський дракон, — мовив лагідний чоловік. — Де це ти його здобула? Адже ми не крадемо.

— Я не крала. Я взяла одну з його монет і лишила одну з наших.

Лагідний усе зрозумів.

— І тією монетою, разом з іншими у своєму гаманці, він заплатив певній людині. А в тієї людини невдовзі зупинилося серце. Отакої! Сум, та й годі. — Жрець узяв монету і кинув її до водойми. — Ти ще маєш багато чого навчитися, та все ж, гадаю, не конче безнадійна.

Тієї ночі їй повернули обличчя Ар’ї Старк. А ще принесли рясу — м’яку грубу рясу послушниці, чорну з одного боку і білу з іншого.

— Вдягай оце, коли ти тут, — мовив жрець, — та знай, що зараз воно тобі ні до чого. Назавтра ти підеш до Ізембаро підмайструвати. Який потрібен одяг — візьми у коморах. Міська варта шукає бридку обличчям дівчинку, яка за чутками вчащає до Порфірової Гавані. Тому незле буде тобі отримати і нове обличчя.

Він ухопив її за підборіддя, покрутив голову туди сюди, кивнув.

— Цього разу гарненьке, гадаю так. Гарненьке, як твоє власне. Отже, хто ти є, дитино?

— Ніхто, — відповіла вона.

Серсея

Останньої ночі свого ув’язнення королева геть не могла заснути. Щоразу, як вона заплющувала очі, голову їй наповнювали передчуття та хворобливі марення про прийдешній ранок. «Я матиму варту, — казала вона собі. — Вони відженуть юрбу. Нікому не дозволять торкнутися мене.» Принаймні у цьому її запевняв верховний горобець.

І все ж вона боялася. Того дня, коли Мирцела відпливала у Дорн — дня голодних бунтів — уздовж усього шляху стояли золотокирейники, але юрба прорвала їхні лави, розшматувала старого жирного верховного септона і півсотні разів зґвалтувала Лолису Стокварт. Якщо ота бліда, м’якотіла, недолуга істота розбудила у хамах тваринну хіть, бувши вдягненою з ніг до голови, то чого має чекати королева?!

Серсея зміряла кроками келію — нетерпляча, мов леви у клітці. Ті леви, що в її дитинстві жили у надрах Кастерлі-на-Скелі — спадок дідових часів. Вони з Хайме невпинно піддражнювали одне одного залізти в ту клітку, та лише вона одного разу зібрала досить мужності, щоб просунути руку крізь ґрати і торкнутися одного з великих жовто-брунатних звірів — сестра завжди-бо була хоробріша за брата. Лев обернувся до неї, витріщився величезними золотими очима, а тоді лизнув руку язиком шорстким, наче терпуг. А вона й не подумала відсмикнути долоню — аж доки Хайме не вхопив її за плечі та не відірвав од клітки.

— Тепер твоя черга, — сказала вона йому тоді. — Смикни його за гриву, коли не слабак.

«А він не смикнув. Це мені мав би належати меч, не йому.»

Вона крокувала туди й сюди босоніж, тремтячи під тонкою ковдрою, що огортала їй плечі — не могла дочекатися прийдешнього дня, надвечір якого все буде скінчено. «Невеличка прогулянка, і я вдома. Знову опинюся коло Томена, у власних покоях в Маегоровому Острозі.» Дядько сказав: це єдиний спосіб врятуватися. Але чи справді так? Вона вже не довіряла дядькові — не більше, ніж верховному септонові. «Було мені відмовитися. Наполягти на невинності й покласти усі надії на суд.»

Суд судом, але хіба довіриш судити себе Святій Вірі? Хай так чинить Маргерія Тирел — малій троянді суд Віри був начебто до смаку. Але Серсея не мала друзів серед септ і горобців, що юрмилися навколо цього нового верховного септона. Єдиною її надію був суд двобоєм, а для нього потрібен поборник.

«Якби Хайме не втратив правицю…»

Втім, то однак був глухий кут. Меч Хайме зник, а з ним і він сам — завіявся з тією Брієнною кудись річковим краєм. Королева мала знайти собі іншого поборника, бо інакше покута нинішнього дня видасться їй найменшою з турбот. Її вороги звинувачували її у зраді. Вона мала якось дістатися Томена, хай за яку ціну. «Він любить мене. Він не покине власну матір. То Джоф був упертий і свавільний, а Томен — слухняний хлопчик, хороший маленький король. Він зробить, що йому скажуть.» Якщо вона лишиться тут, то пропаде, а єдиним способом повернутися до Червоного Дитинця була покутна хода. Верховний септон був щодо цього непохитним, а пан Кеван відмовлявся навіть палець підняти проти нього.

— Сьогодні мені ніхто не зашкодить, — вимовила Серсея, коли вікно лизнуло перше вранішнє світло. — Болітиме лише моя гордість.

Слова забриніли їй у вухах порожнім видзвоном. «А може, Хайме ще приїде.» Вона уявляла, як він мчить верхи крізь вранішній туман, сяючи золотим обладунком у променях східного сонця. «Хайме, якщо ти хоч колись кохав мене…»

Коли по неї прийшли тюремники, попереду сунули септа Унела, септа Моела і септа Сколера, услід — чотири послушниці та дві сестри-мовчальниці. Вигляд мовчазних сестер у сірих рясах наповнив королеву раптовим жахом. «А ці тут навіщо? Невже мені час помирати?!» Адже мовчальниці дбали лише про мертвих.

— Верховний септон обіцяв, що мені не завдадуть шкоди!

— Так і буде.

Септа Унела кивнула послушницям. Вони принесли лужне мило, балію теплої води, ножиці й довгу пряму бритву. Від вигляду гострого заліза Серсея затремтіла. «Вони хочуть мене поголити. Ще трохи приниження — родзинку до вранішньої кулеші.» Але вона не подарує їм втіхи чути її благання. «Я — Серсея з дому Ланістер, левиця Скелі, законна королева усього Семицарства, правдива донька Тайвина Ланістера. А волосся… воно відростає.»

— Робіть свою справу, — мовила вона.

Старша з двох сестер-мовчальниць узяла ножиці. То була досвідчена

1 ... 330 331 332 ... 382
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Танок з драконами», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Танок з драконами"