Читати книгу - "Шовкопряд, Джоан Роулінг"

— І ви там жодного разу не були?

— Ні. Вони отримали його приблизно тоді, коли в мене народилася Орландо. Я ним не цікавилася,— повторила Леонора.

— Орландо аж тоді народилася? — здивувався Страйк. У нього склалося враження, що Орландо — гіперактивна десятирічна дівчинка.

— Так, у вісімдесят шостому,— відповіла Леонора.— Але вона інвалід.

— О,— кивнув Страйк.— Розумію.

— Зараз дметься нагорі, бо я її насварила,— пояснила Леонора; у неї почався напад багатослівності.— Вона цупить речі. Знає, що не можна, і все одно цупить. Я її спіймала, як вона тягнула гаманець Едни, сусідки, коли та вчора до нас зайшла. То не через гроші,— швидко додала вона, ніби виходило, що вона звинувачує Орландо.— Їй колір подобається. Една розуміє, бо знає її, але інші люди не розуміють. Я їй кажу, що не можна. Вона знає, що не можна.

— Ви не проти, якщо я візьму всі та спробую, чи не підійде котрийсь? — спитав Страйк, згрібаючи ключі.

— Як хочеш,— відповіла Леонора, а тоді задерикувато додала: — Нема там Оуена.

Страйк поклав ключі в кишеню, відхилив запізнілу пропозицію Леонори випити чаю чи кави і знову вийшов під холодний дощ.

Ідучи в бік станції «Вестбурн-парк», звідки можна було доїхати до потрібного місця з мінімумом пересадок, Страйк виявив, що знову кульгає. Він не так ретельно, як зазвичай, пристебнув протез, бо поспішав покинути Нінину квартиру, а ще не мав змоги намастити шкіру під ним пом’якшувальним засобом.

За вісім місяців до того (у той самий день, наприкінці якого його вдарили ножем) Страйк дуже невдало впав зі сходів. Консультант, який трохи згодом дивився його ногу, повідомив, що Страйк пошкодив — хоча і не фатально — медіальні зв’язки в колінному суглобі ампутованої ноги, і порадив прикладати лід, відпочивати і стежити за станом далі. Але Страйк не міг дозволити собі відпочивати і не хотів ходити на нові обстеження, тож забинтував коліно і старався витягувати ногу, коли сидів. Біль загалом ущух, але іноді, коли він багато часу проводив на ногах, кукса починала знову боліти і набрякати.

Вулиця, якою кульгав Страйк, забирала праворуч. За ним ішла висока худа фігура зі зсутуленими плечима; голову вона похилила так, що було видно тільки чорний каптур.

Звісно, розумно було б поїхати поки що додому і дати коліну відпочити. Була неділя, і не було жадного сенсу обходити Лондон пішки під дощем.

«Немає його там»,— пролунав у голові Леонорин голос.

Але іншим варіантом було повернення на Денмарк-стріт, де він слухатиме, як дощ періщить по криво підігнаному вікну біля ліжка під самим дахом, а зовсім поруч, у коробках на сходах, лежать альбоми з купою фотографій Шарлотти...

Краще рухатися, працювати, думати про чужі проблеми...

Зморгуючи дощ, Страйк звів очі на будинки, повз які проходив, і боковим зором відзначив постать, яка йшла ярдів за двадцять позаду. Темна куртка була безформна, але через швидкі короткі кроки складалося враження, що то жінка чи дівчина.

Тепер Страйк помітив у її ході й щось дивне, неприродне. В ній не було самозаглибленості самотнього пішохода в холодний дощовий день. Голову дівчина опустила не для того, щоб захистися від стихії, і простувала зі стабільною швидкістю не тому, що прагнула дістатися кудись. Час до часу вона ніби й трохи, але помітно для Страйка пришвидшувала чи сповільнювала кроки, і сховане під каптуром обличчя то відкривалося дошкульному дощу, то знову зникало в тіні. Дівчина намагалася не втратити Страйка з поля зору.

Що там сказала Леонора під час першої зустрічі?

«Мені ще здається, що за мною слідкують. Висока темна дівчина з такими круглими плечима».

Страйк задля експерименту трохи прискорив крок, тоді сповільнив. Відстань між ними не змінювалася; обличчя дівчини — блідо-рожева пляма — виринало з тіні частіше: вона видивлялася, де Страйк.

Досвіду стеження за людьми вона явно не мала. Страйк, експерт у цій справі, пішов би протилежним боком вулиці, вдаючи, що розмовляє по мобільному; приховав би уважну зацікавленість у конкретному об’єкті...

Задля розваги він прикинувся, ніби раптом завагався, засумнівався, чи туди йде, куди треба. Заскочена зненацька, темна фігура завмерла на місці. Страйк знову пішов уперед і за кілька секунд почув відлуння її кроків від мокрого тротуару. Дівчина була настільки наївна, що навіть не зрозуміла, що її помітили.

Попереду завиднілася станція «Вестбурн-парк»: довга низька будівля з золотистої цегли. Там він з нею і зустрінеться: спитає, котра година, роздивиться обличчя.

Завернувши на станцію, Страйк швидко став до стіни біля входу, де можна було непоміченим дочекатися її.

За тридцять секунд він зауважив високу темну постать, що біжка наближалася до станції серед блиску зливи; руки вона тримала в кишенях і явно боялася, що проґавила Страйка, що він уже в поїзді.

Страйк зробив швидкий упевнений крок до дверей, щоб зустріти її лицем до лиця — і тут штучна нога поїхала на мокрих кахлях.

— Чорт!

Незграбно присівши раз, другий, він втратив рівновагу й упав; за довгі, ніби у сповільненій зйомці, секунди, поки його тіло не торкнулося брудної мокрої підлоги, а пакет з віскі не вдарив боляче по наявній нозі, Страйк устиг побачити, як силует дівчини за дверима завмирає, а тоді вона зникає, мов сполохана лань.

— Прокляття,— видихнув він, лежачи на підлозі. Люди біля автоматів з квитками дивилися на нього. Падаючи, Страйк знову підвернув ногу; відчуття було таке, ніби щось порвав; коліно, яке тільки трохи нило, зараз аж пронизувало болем. Подумки клянучи погано протерті кахлі й негнучку конструкцію протезу, Страйк спробував підвестися. Ніхто не хотів йому допомогти. Понад сумнів, люди вирішили, що він п’яний — подарована Ніком та Ільзою пляшка віскі дзенькнула і викотилася з пакета.

Врешті-решт працівник метро допоміг йому звестися на ноги, бурмочучи, що ось же табличка, попередження про слизьку підлогу; хіба джентльмен не бачив, може, вона недостатньо велика? Він же повернув Страйкові його пляшку. Принижений Страйк подякував і покульгав до пропускних автоматів, прагнучи утекти з-під поглядів цікавих.

Усівшись нарешті в поїзд, він витягнув ногу, яку шарпав біль, і обмацав коліно, наскільки це було можливо крізь холошу штанів. Боліло — точно так само, як після того падіння зі сходів навесні. Тепер він розсердився на дівчину, яка йшла за ним, і намагався осягнути, що ж, власне, сталося.

Коли вона до нього причепилася? Стежила за будинком Квайна, бачила, як він зайшов усередину? Може, вона (ото вже приємна