Читати книгу - "Лялька, або Бухгалтер на вимогу, Анна Пахомова"

Я теж приклонила коліна, щоб не виділятись з загальної маси, як робила це і раніше. Зал наповнився криками, вигуками, хтось сміявся, хтось навпаки плакав, випрошуючи в Бога милість.

У мене розболілась голова від шуму і викриків. Терпіти поки все скінчиться здавалось була не сила. Але я знала, що довго спільна молитва не триватиме. І справді спочатку стихла нав’язлива музика на задньому фоні, потім вмовк пастир Сомов.  Аза ним почали оговтуватись і прихожани.

Вставали радісні з колін. Обнімались, ніби не бачили один одного цілу вічність.

- Сьогодні,  - пастир знову заговорив, привертаючи до себе увагу. – Сьогодні тут зібрались невинні діви, що прийшли отримати благословення на заміжжя. Через певні обставини обряд відкладається на наступну неділю, але я б все одно попросив дівчат залишитись після служби, для отримання напутніх слів. Всім же бажаю віднайти Господа в своєму серці. Амінь!

Люди помалу почали виходити. А я відчула різку досаду. Виходить доведеться ще раз відвідати це зборище.

Я задумалась, і не помітила, як один з вірян запнувся за стілець, поводячись як п’яний, перечепився і полетів на мене. Інстинктивно відскочила, але і саме зачепилась, ледь втримала рівновагу. Пальці чоловіка вхопили повітря біля моєї голови, шукаючи опору, і заодно захопили і край хустки.

Від різкого смику зачіска зіпсувалась, кілька довгих пасмів вивалились на спину.

Поки піднімала з підлоги мереживну хустку раптом відчула, як по шкірі пройшовся мороз. Між лопатками засвербіло від неприязненого пильного погляду. Навіть не знаю чи здалось це мені, чи було правдою, але обертатись до сцени стало страшно.

Серце загупало, розганяючи кров з адреналіном по жилах, пальці до спазму стиснули мереживо. Зробила різкий вдих, і почула грізний окрик пастиря:

- Назар!

Я повернулась на вигук, відмираючи, і ніби скидаючи з себе в’язку плівку мани. Але не помітила нікого хто б дивився на мене. Тільки за кулісами сцени зникла широка спина, силует здався мені чимось знайомим, та я не стала загострювати на цьому свою увагу. Тим більше, що в залі залишимось чоловік п’ять, не рахуючи пастиря Миколая.

Його старша донька відчиняла вікна, впускаючи в зал свіже повітря. Ще дві дівчини сиділи на перших рядах. Четверта стояла біля сцени.

Я похапцем натягнула хустку на волосся, і теж підійшла ближче.

- Діти,  - зблизька обличчя пастиря походило більш на пику розбійника. Великий м’ясистий ніс, тонкі губи, і круглі очі з хижим виразом, під масивними надбрівними дугами. Він був як яструб, що помітив здобич. Пастир обвів нас поглядом, і продовжив: - Сьогодні, зараз ми пройдемо обряд відкриття гріхів. Вам всім по вісімнадцять років. Це вік, в якому жінка може і повинна створити сім’ю, понести нащадків, щоб було кому прославляти Господа у віках. І ви готові виконати покладений Святим письмом обов’язок. Але не можна було прожити стільки років, і не вчинити жодного гріха. Бо ж людина грішна за своєю природою. І багато з нас тільки прагне наблизитьсь до статусу святих.

Сомов перевів подих, і зачекав поки його доньки підійдуть ближче. Незрозуміло чого сюди прийшли і дві менші.

- Мій обов’язок, як пастуха, направити вас правильною дорогою. Безпечною дорогою до спасіння ваших душ. До досягнення святості вже на землі. Бо на грішну душу благословення не ляже, так само як сало відштовхне пролиту на нього воду. Сьогодні, я хочу запитати у вас, чи є у вас гріхи, про які ви б хотіли повідати мені? Щоб я міг помолитись разом з вами всю наступну седмицю?

Дівчата мовчали. Я теж не поспішала виливати душу малознайомому чоловіку. Але гріхів у мене було хоч відбавляй. При цій думці кров зрадила мене. І прилила до щік. Чітко згадались розпусні рухи Журби, його хтивий погляд, його пальці в місцях, куди не повинен лізти чоловік.

- Ти, ти хочеш щось сказати?  - помітивши мій душевний стан запитав пастир.

Я похитала головою. Інші теж мовчали.

- Ідіть і моліться. Чекатиму вас перед обрядом в суботу, для спільної молитви і причастя крові христової,  - важко зітхнувши нарешті промовив пастир.

Я вийшла з залу, прихопивши в коридорі свій пакунок із зразками мережива. Попереду ще був важкий день. І треба було якогось його пережити увесь.