Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Серце гріє 📚 - Українською

Читати книгу - "Серце гріє"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Серце гріє" автора Інга Пфлаумер. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 33 34 35 ... 73
Перейти на сторінку:
котра йому так потрібна? — вигукнула чарівниця. І додала, трішки тихіше: — І як він житиме з цим далі?

— Я не вірю, що Ламія дійсно дозволить Дартові отримати бажане, — відповів Гай. — Їй це не потрібно. Вона живе ненавистю до мене та Шеїчі. Дарт для неї — лише засіб.

— Вона вб’є його? — з жахом запитала Майя.

— Хтозна… Може, він помре сам. Підготовка до ритуалу злиття свого часу ледь не вбила Ламію. Чи витримає це Дарт — я не знаю.

Тихе потріскування кришталевої кулі тільки підкреслювало тишу в кабінеті. Вона, як важке запинало, вкрила всіх присутніх — заважала дихати, давила на плечі й хилила до землі, наче непосильний тягар.

«Невже нічого не можна зробити?» — Майї здалося, що вона вимовила цю фразу вголос, але тиша навколо не здригнулася, рух слів не розбудив її, не породив відгуку в думках тих, кому це запитання було адресовано. «Потрібно зупинити його!» — повторювало серце дівчини. «Тобі над силу!» — відповідав розум, змушуючи згадати, що Майя — лише чарівниця з посередніми здібностями й що для Дарта вона — ніхто. Прикра перешкода, котра випадково трапилася на життєвому шляху — ніби купина, об яку не спіткнувся, лише роздратовано повів плечима: «Які огидні, нерівні дороги». Якби вона, Майя, хоч щось для нього значила, якби вона займала в його серці хоч якесь місце…

«Невже нічого не можна зробити?!» — думка билася, мов замкнений птах, крильми й пазурами дряпаючи клітку, і в голові народжувався різкий біль.

«У тебе нічого не вийде. Ти загинеш!» — переконував розум.

«Але я можу хоча б спробувати… — заперечувала дівчина сама собі. — Яким буде моє життя надалі? Я виконаю належні завдання, отримаю нашивку сото, працюватиму в гакко, викладатиму що-небудь або служитиму в храмі. Зустріну симпатичного хлопця, вийду за нього заміж, у нас з’являться діти… Чи буду я щаслива? Прокидаючись щоранку, чи не думатиму: «Живий він чи ні, щасливий чи ні, здоровий чи ні?», не буду постійно переноситися думками сюди, в цей кабінет і запитувати в себе: «А що було б, якби я тоді зважилася? Яким було б моє життя в такому разі?» Чи зможе інша людина, інші справи, інші рішення зайняти в моєму житті те місце, яке в ньому посідав молодий майстер? А чи мій життєвий шлях перетвориться на низку постійних жалів за тим, чого так і не було зроблено?

— Я спробую повернути його, — тихо, але твердо промовила Майя.

Грандмайстер уже розтулив рота, щоб вилити на дівчину обвинувачувальну промову, яка б пояснила дурість, безглуздість, безнадійність і, звичайно, небезпеку цієї ідеї, але наткнувся на погляд фіалкових очей і розгублено замовк.

Слова Майї не були проханням. Дівчинка вже прийняла рішення, і нікому не під силу її вмовити. Тридцять років тому саме так на нього дивилися чорні очі Шеїчі. Й зараз, як і тридцять років тому, майстер розумів безглуздість заперечень — Майя все одно вчинить по-своєму.

— Ми спробуємо повернути його, — виправила подругу Тара.

— Я з вами! Одним дівчиськам таку справу довіряти не можна, — Нел з побоюванням скосив око на Тару, очікуючи заслуженого стусана.

Грей тяжко зітхнув.

— А без мене ніяк не можна?

Відповіддю йому був обурений Тарин погляд.

— Зрозумів-зрозумів, без мене — ніяк. Тоді я з вами, звичайно. Що вдієш…

— Витівка божевільна, — констатував Гай, хитаючи головою. — Як і де ви плануєте шукати Дарта?

Учні мовчали.

— От коли у вас буде щось більше за бажання — наприклад, план дій, тоді й поговоримо. Я звільняю вас від занять і завдань на тиждень. Як тільки рада школи довідається про вчинок Дарта, його викреслять зі списку учнів. На його ім’я в стінах гакко буде накладено заборону. Я можу затримати цей процес ще днів на десять, не більше.

Дато сам до кінця не розумів, навіщо він це робить. Напевно, було щось у гарячих очах цих підлітків, у їхніх позах, від яких віяло рішучістю, у їхній твердій упевненості в тім, що світ обов’язково відчує цей бойовий настрій і дозволить їм отримати бажане. Саме ця впевненість завжди захоплювала Гая. У ньому самому її майже не лишилася — дався взнаки вік, досвід і пережиті розчарування. Щоразу, дивлячись на підопічного, який палає дивною, багатьом незрозумілою ідеєю, Гай немовби заряджався впевненістю, яку той випромінював. І сподівався — можливо, у цього вийде те, що не вийшло в інших. Грандмайстер вважав, що іноді потрібно дозволити пташеняті випасти з гнізда. Так, воно може розбитися. Але може й злетіти так високо, як ніхто раніше.

Після того як діти пішли, дато ще довго стояв біля вікна та спостерігав, як величезна вогненна куля опускається в пісок.

Розділ III

Кожному своє

Дев’ятий день, місяць осіннього рівнодення

У кабінеті Гая було тепло. Привітно потріскував вогонь у каміні, освітлюючи затишне крісло й кутик пухнастого килима. На столі в грандмайстра в гарній вазі стояв букет осіннього листя, дбайливо зібраний руками когось із молодших учнів.

Майя акуратно провела пальцем по різьбленій дерев’яній панелі біля вікна й відсунула важку оксамитову штору.

Цього року в результаті регулярного опитування населення було затверджено ранню осінь. Маги-метеорологи не дарма отримували зарплату — до кінця третьої декади осені дерева майже облетіли, доріжки шкільного парку були засіяні золотим і червоним листям. Дощі обіцяли з початку наступної декади. «Шкода, що я їх уже не побачу», — з тугою подумала юна чарівниця, притискаючись гарячим чолом до скла. Їй завжди подобалися осінні дощі. О цій порі повітря в Ормроні пахне якось особливо — трішки димом багать, трішки зопрілим листом, трішки свіжістю й охололою землею. «Але нічого, — втішила себе Майя. — Напевно, десь ще в цьому світі є такі самі дощі й така сама осінь».

Дівчина сумно посміхнулася. На місто спускались вечірні сутінки. Крізь огорожу парку можна було розгледіти освітлені вікна білого корпусу — закінчувалися заняття в нітто-хей другої зміни. За півгодини алеї парку наповняться радісним галасом дітлахів, які поспішають додому, — вони бігатимуть алеями, здіймаючи в повітря сухе листя. Хтось обов’язково підніме з землі кілька найяскравіших листочків, щоб поставити вдома у вазу, а один із найталановитіших і найбільш пустотливих напевне спробує закрутити листя у вир або навіть підпалити за допомогою магії, за що отримає догану від учителя і, якщо дуже не поталанить, від батьків.

Від думки про батьків Майя тяжко зітхнула. У неї не було сили на прощання. Дівчина розуміла, що

1 ... 33 34 35 ... 73
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Серце гріє», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Серце гріє"