Читати книгу - "Поцілунок долі, Ася Віталіївна"

Всю дорогу Катерина мовчить, але я ж не дурак бачу її емоції та стан, хоч вона хоче приховати це дивлячись у вікно автомобіля. Начебто уважно розглядає будинки міста. Не можу посперечатися, архітектура захоплює, але б дізнатися, що ж мою дівчинку так засмутило саме тут. Коли вона сперечається зі мною, сміється та радіє - то це одне відчуття. А коли бачу її такою, коли на обличчі жодного сяйва на посмішку та в очах сльози, які вона витирає руками. В мене самому гидко на душі від такого. Добре, що все ж таки вона змогла наважитись порушити цю бездонну тишу в салоні авто.

-Я б хотіла… хотіла тобі подякувати.

-Катю, я переживаю за тебе. Навіть ти б була за тисячі кілометрів, я б всеодно приїхав до тебе.

-Я дійсно тобі  так подобаюсь?,- її погляд так сильно прикутий до мене.

-Я не кидаю свої слова на вітер, тому нічого не змінилося. Ти мені справді дуже сильно подобаєшся.

-Мене батько побив…

-Щооо?,- не можу повірити в те, що почув,- Що ти сказала?

-Так, майже… А потім я майже під машину не попала,- в неї сльози, а я не можу відійти від шоку. Зжимаю кермо, що сили жму на тормоза зупиняючись на узбіччі дороги.

-Я його уб’ю,- не витримую та бʼю по керму. Від цього Катю бачу ще більше переляканою, я не хотів її злякати. Тому невгамовно швидко оговтався від своєї ненависті, беру її за руку,- Вибач, сонечко, не хотів тебе так налякати.

-Він мене часто бив. Особливо коли напивався, але жодного разу я не хотіла, щоб він помер. Не знаю чому так…

-Ох, сонце моє,- витираю рукою її сльози під очима,- Він не вартий і пальця твого. Не засмучуйся, будь ласка, за нього. Я все зроблю, щоб він страждав. Ти тільки скажи.

-Ні! Не потрібно, він же мій тато. Але…

-Що за «але»?,- цікавлюсь та її не відпускаю з своїх обіймів.

-Але я вже сумніваюсь, що він мені батько. Сьогодні він сказав, що я ніколи не була сестрою Діані.

-От це так новина. Це точно правда?

-Я не знаю… не знаю чи можна повірити  в таке, але навряд чи таким жартують.

-Поїхали та все дізнаємось,- кладу руки на кермо та заводжу двигун машини,- Нехай відповість за свої слова та вчинки.

-Назад до нього? Ні-ні, Пашо! Я назад туди не хочу повертатися.

-Тоді значить поїдемо до мене.

-До тебе? - виїхаю на дорогу та споглядаю на здивоване обличчя дівчини.

-Ти, що думала я залишу тебе одну в такому стані? Якщо так, то ти дуже помилялася, від мене так легко не втечеш,- легенько щіпаю її за щічку, щоб вона хоч трохи посміхнулася та далі веду машину.

-Хто б сумнівався,- бурмочить вона, але нарешті бачу її милу усмішку на обличчі. - Ти напевно це всім дівчатам говориш?

-Не вгадала. Тільки тим, які перші мене поцілували та закохали в себе,- посмішку не можу приховувати від неї,- Що ж ти робиш зі мною, Катерино?

-Не нагадуй про той мій дурний вчинок, я навіть не знаю, що тоді на мене найшло?,- теж ніяковіє та розвертається до вікна.

-Добре-добре, не буду,- та включаю на автомобільному дисплеї музику, щоб грала на фоні поки ми їдемо.
 

Здається така дорога може втомити будь кого. Та Катя це не вийняток, бо теж заснула подорозі додому. Коли доїхав до свого будинку було вже досить пізно та темно, замовив нам вечерю через додаток та солодко спостерігав за своєю прекрасною сонею. Зупинився на парковці біля будинку. Але як не хотів все ж таки її розбудив дзвінок курʼєра. Катя була сонною та втомленою, я допоміг її вийти з машини та добратися до моєї квартири.

-Проходь, почувай себе як вдома,- пропускаю її першою до квартири та закриваю за нами двері. Пакунки та її сумку кладу на полицю.

-Мені не зручно бути в тебе, в твоїй квартирі, але з іншої сторони я зараз була б одна в себе вдома.

-Чому ти так кажеш? Аякже Юля?,- запитую та прямуємо на кухню.

-Вона мала сьогодні поїхати до своїх батьків. Звісно, якщо в неї плани не змінились.

-Ти вже їй все розповіла?

-Не встигла. В мене батарея сіла на телефоні,- дістає з карману розбитий телефон та тримає в руках,- Я можу в тебе підзарядити?

-Звичайно, але спочатку давай повечеряємо. Я з голоду помираю і в певний ти теж.

-Вгадав. Так що ж це так пахне смачно?,- дивиться на пакет, а я розпаковую доставку з ресторану де часто обідаю.

-Скоро дізнаєшся, надіюсь тобі сподобається.

-Добре, тоді я руки помити. Допоможеш мені змінити повʼязки?

-Ванна знаходиться при вході другі двері, можеш прийняти навіть душ. Я тобі зараз щось знайду переодягнутися,- розвʼязую бинт на її руках, де видніються глибокі подряпини майже до ліктя на одній руці, а на іншій руці вся долоня, торкаюсь її пальцем проводивши по пластирю, - Може тобі допомогти вмитися?

-Ні-ні, я сама все зможу зробити,- її червоні щоки видають хвилювання, від цього мені навіть смішно стає.

-Ну, дивись. Моя справа запропонувати.

-Запропонувати чи спокусити?

-Спокусити… звісно хочу,- проводжу великим пальцем по її вустах та зазираю в її карі очі,- Не переживай, я нічого не буду робити без твого дозволу. А зараз давай швиденько у ванну, а я підігрію нам вечерю та знайду аптечку,- злегка цілую в щічку, але вона від цього теж ніяковіє. Вона така мила коли так робить, мені подобається.