Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Свідок обвинувачення та інші історії 📚 - Українською

Читати книгу - "Свідок обвинувачення та інші історії"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Свідок обвинувачення та інші історії" автора Агата Крісті. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 33 34 35 ... 60
Перейти на сторінку:
Потім почулося ціле крещендо звуків. Згодом вони стихли, і раптом в кімнаті дзвінко залунав знущальний сміх. Потім запала тиша, яку порушив високий химерний приємний голос, абсолютно не схожий на голос місіс Томпсон.

– Я тут, джентльмени, – сказав він. – Так, я тут. Ви хочете запитати мене?

– Хто ти? Шіромако?

– Так-к-к. Я Шіромако. Я відійшов давним-давно. Я працюю. Я дуже щасливий.

Далі були подробиці життя Шіромако, дуже банально й нецікаво. Дермот часто чув це й раніше. Усі були щасливі, дуже щасливі. Передавали повідомлення від родичів, причому їхній опис був настільки нечітко сформульований, що міг стосуватися майже будь-якого випадку. Деякий час говорила літня дама, матір когось із тут присутніх, промовляючи старі сентенції з духом новизни, що навряд чи пов’язувалися із суттю розмови.

– А зараз ще дехто хоче щось сказати, – оголосив Шіромако. – Дуже важливе повідомлення для одного із джентльменів.

Запала пауза, а потім почувся злий демонічний сміх, і голос заговорив.

– Ха-ха! Ха-ха-ха! Краще не йди додому. Краще не йди додому. Послухай моєї поради.

– З ким ти говориш? – запитав Трент.

– З одним із вас трьох. На його місці я би не йшов додому. Небезпека! Кров! Не дуже багато крові, але достатньо. Ні, не йди додому. – Голос слабшав. – Не йди!

Він повністю згас. Дермот відчув, що його кров кипить. Чоловік був переконаний, що попередження адресоване йому. Так чи інакше, сьогодні ввечері на нього чатує небезпека.

Медіум зітхнула, а потім застогнала. Вона поверталася. Увімкнули світло, і жінка випросталася, її очі трохи блищали.

– Люба, усе пройшло добре? Сподіваюся, що так.

– Дуже добре. Спасибі, місіс Томпсон.

– Гадаю, це був Шіромако?

– Так, із іншими.

Місіс Томпсон позіхнула.

– Я смертельно втомилася. І цілком виснажена. Уся ніби вичавлена. Ну, але я рада, що сеанс був успішний. Я трохи хвилювалася, що може статися навпаки – боялася, що трапиться щось неприємне. У мене сьогодні якісь дивні відчуття в цій кімнаті.

Вона роззирнулася навсібіч, а потім знизала плечима.

– Мені це не подобається, – сказала жінка. – Останнім часом серед вас не було ніяких раптових смертей?

– Що ви маєте на увазі – серед нас?

– Близькі родичі чи друзі? Ні? Ну, якби я хотіла бути мелодраматичною, я б сказала, що сьогодні ввечері смерть витає в повітрі. Ні, це лише моя маячня. До побачення, місіс Трент. Я рада, що ви лишилися задоволені.

Місіс Томпсон у своєму пурпуровому оксамитовому халаті вийшла з кімнати.

– Сподіваюся, сер Елінґтон, вам було цікаво, – пробурмотіла Клер.

– Дуже цікавий вечір, моя дорога леді. Щиро дякую за таку нагоду. Дозвольте побажати вам доброї ночі. Ви всі йдете на танці, чи не так?

– Ви не хочете піти з нами?

– Ні, ні. Я взяв за правило лягати спати до пів на дванадцяту. Доброї ночі. Добраніч, місіс Еверслі. А! Дермоте, я хочу поговорити з тобою. Можеш зараз зі мною вийти? Ти можеш приєднатися до решти біля галереї Графтон.

– Звичайно, дядьку. Тренте, зустрінемося вже там.

Їдучи до Гарлі-стрит, дядько з племінником були небагатослівними. Сер Елінґтон бовкнув щось на зразок вибачення за те, що витягнув Дермота з компанії, і запевнив, що хоче його затримати лише на кілька хвилин.

– Хлопче, залишити тобі автомобіль? – запитав він, коли обоє вийшли з машини.

– О, не турбуйтеся, дядьку. Я візьму таксі.

– Дуже добре. Я не хочу затримувати Чарлсона довше, аніж це потрібно. Добраніч, Чарлсоне. Де я в дідька подів свої ключі?

Автомобіль поїхав геть, а сер Елінґтон стояв на сходах і марно рився в кишенях.

– Напевно, я залишив їх в іншому пальті, – нарешті сказав він. – Подзвони у двері, добре? Гадаю, Джонсон іще не спить.

За шістдесят секунд незворушний Джонсон справді відчинив двері.

– Джонсоне, я десь подів свого ключа, – пояснив сер Елінґтон. – Принесіть, будь ласка, в бібліотеку віскі із содовою.

– Добре, сер Елінґтон.

Лікар подався до бібліотеки й увімкнув світло. Він кивнув Дермоту, щоб той зачинив за собою двері.

– Дермоте, я не затримаю тебе надовго, але хочу дещо тобі сказати. Чи це моя уява, чи ти, скажімо так, трохи небайдужий до місіс Трент?

Кров прилинула до обличчя Дермота.

– Джек Трент – мій найкращий друг.

– Вибач, але це не відповідь на запитання. Насмілюся сказати, що ти вважаєш мої погляди на розлучення і таке інше дуже пуританськими, але мушу нагадати, що ти мій єдиний близький родич і спадкоємець.

– Немає ніякого питання про розлучення, – сердито сказав Дермот.

– Звичайно, немає, з причини, яку я розумію, можливо, краще, ніж ти. Зараз я не можу назвати тобі тієї причини, але хочу попередити тебе. Клер Трент не для тебе.

Молодий чоловік наразився на пильний дядьків погляд.

– Я розумію і, дозвольте сказати, мабуть, краще, ніж ви думаєте. Я знаю причину вашої присутності на вечері.

– Га? – Лікар був очевидно здивований. – Звідки ти знаєш?

– Можете назвати це здогадом, сер. Я певний, що ви були там із професійних мотивів.

Сер Елінґтон ходив туди-сюди.

– Дермоте, твоя правда. Звичайно, я не зміг би сам це тобі сказати, хоча боюся, скоро це буде відомо всім.

Серце Дермота стислося.

– Ви хочете сказати, що настільки впевнені?

– Так, у родині божевілля з боку матері. Сумний випадок… Дуже сумний випадок.

– Дядьку, я не можу в це повірити.

– Смію запевнити, що так. Для звичайних людей не видно ніяких очевидних ознак.

– А для експертів?

– Очевидність однозначна. І в цьому випадку пацієнта слід якомога швидше взяти під контроль.

– Боже мій! – прошепотів Дермот. – Але не можна замкнути когось просто так.

– Мій любий Дермоте! Замикають лише в тих випадках, коли особи становлять загрозу для суспільства.

– Загрозу?

– Дуже серйозну загрозу. Цілком імовірно, це своєрідна форма манії вбивства. Так було у випадку матері.

Дермот зі стогоном відвернувся, закрив обличчя руками. Клер, білосніжна золотоволоса Клер!

– За цих обставин, – спокійно продовжував лікар, – мій обов’язок – попередити тебе.

– Клер, – пробурмотів Дермот. – Моя бідна Клер.

– Так, справді, ми всі повинні пожаліти її.

Раптом Дермот підняв голову.

– Я не вірю.

– Що?

– Я ж кажу, я в це не вірю. Лікарі помиляються. Усі це знають. І вони завжди схиблені на своїй спеціальності.

– Мій любий Дермоте, – сердито вигукнув сер Елінґтон.

– Кажу вам, я в це не вірю – а проте, навіть якщо це так, мені начхати. Я кохаю Клер. Якщо вона захоче зі мною бути, я заберу її якнайдалі… якнайдалі від втручання лікарів. Я охоронятиму її, дбатиму про неї, огортатиму її своєю любов’ю.

– Нічого такого ти не зробиш. Ти збожеволів?

Дермот презирливо засміявся.

– Насмілюся припустити, ви б так і сказали.

– Зрозумій мене, Дермоте, – намагаючись придушити збудження, сер

1 ... 33 34 35 ... 60
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Свідок обвинувачення та інші історії», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Свідок обвинувачення та інші історії"