Читати книгу - "Принц Єгипту, Олександра Малінкова"

        Коли повернулася у свій номер, Марина почала збирати речі. Не такої реакції у кінці вечора від Філа вона чекала. Ну що ж. Можливо так простіше. Бути вірною принципам до самого кінця, якщо навіть на іншому важелі вагів той до кого так прикипіла серцем. Йому, напевне, так легше буде забути про неї, стерти з пам’яті, повернутися до звичайного життя. Тим паче жіночої уваги точно не бракує. Хто знає, як швидко він зможе про неї забути. Та й чи справді вона сподобалася йому? А якщо це лише ввічливість? Але ж очі! Його очі не брехали, вони світилися щирістю…

        Шкода, що вона не зможе так як він. Звичайно, буває так, що люди розлучаються навіть коли відчувають щирі почуття один до одного. Чи можна цей випадок віднести до цього? Адже по великому рахунку вона не знає про нього майже нічого. В нього інша релігія, виховання. І живе він на іншому краю планети. Марина точно не лишиться в Єгипті, а йому нічого робити в Україні. Просто не пощастило їм опинитися у інших «світах»…

         Та чому ж так крається серце? Наче лишаєш тут частинку себе. Щось дороге, душевне, рідне…

      Його очі сповнені туги та печалі, незвіданого суму, являтимуться уві сні. Принаймні вона спробувала. Те що він не скористався цим шансом не її провина. Можливо одного бажання Марини недостатньо. Хоча хімія між ними шалена, але ж він теж міг мати вдосталь упереджень, чому не слід було чіпати її.

        Вона закрила валізу та озирнулася на всі боки. Наче нічого не лишила. Повернутися вже точно приводу не буде. А з пошуком нової роботи і тимчасовим безгрошів’ям вже точно…

         Марина вийшла з кімнати рано уранці і попрямувала до ресепшн.

        Феріта ніде не було. Воно то й зрозуміло, ледве шоста година ранку. Чи є сенс телефонувати йому щоб попрощатися? Та чи зможе вона почути його голос і спокійно попрямувати в аеропорт після цього?

         Зате Реймс крутився навколо неї. Разів зо тридцять нагадавши їй, що запрошення з приводу роботи в силі, і вона зможе ним скористатися в будь який момент. І взагалі, ще можна перенести рейс і лишитися хоча б на тиждень. Награно надував щоки, що та проігнорувала його таке щедре запрошення…

           Нарешті прибув автобус-трансфер.

          Якби хтось раніше сказав Марині, що вона буде так тішитися появі транспорту, не повірила б. А тут, понеслася до нього майже в прискоці. Кинув наостанок царській особі холодне «прощавайте».

         Знехтуваний Реймс невдоволено стиснув свій телефон з такою силою, що по захисному склу пішла павутинка. Наживка, несподівано, зістрибнула з крючка тоді, коли він був упевнений, що знаходиться в одному кроці до її ліжка.

         Коли Марина прибула в аеропорт, то пройшла реєстрацію на рейс та здала багаж. Потім вже пройшла до залу очікування. Дівчина з сумом спостерігала через вікно: на гори вдалечині, на літаки, котрі злітали в небо. Але робила це виключно автоматично. Бо замість цього всього уява малювала обличчя Філа, його посмішку й лукавий погляд, який ставав серйозним, що аж вилиці на обличчі напружувалися. Пригадувалися хвилини коли вони були разом. Суперечки, примирення і звичайно його поцілунки…

- За мною сумуєш? – Почувся до болю знайомий голос, зовсім поряд і це явно не галюцинація.

           Від несподіванки Марина аж підстрибнула.

- Що ти тут робиш? Хто тебе сюди впустив? – Схвильовано і радісно водночас запитала вона, притиснувшись лобом до його грудей.

- В мене є квиток! Тож чому це мене не мають пускати? – Він задоволено посміхнувся, сильніше притиснувши її до себе. Продемонстрував шматок паперу з написом Хургада-Київ (Бориспіль).

- Я пригадав, що в Києві є людина, якій я давно обіцяв приїхати. Заодно придивлюся за тобою.

- То ти тепер моя особиста охорона? – Випалила вона.

        Наче увесь сум одразу щезнув. Вона зараз знаходиться у стані шаленої ейфорії. Важко повірити, але Філіп дійсно поряд…

       У літаку Феріт, якимось чарівним чином теж опинився поряд з нею, його місце – сусіднє з Мариною.

- А твоя робота? Як тебе відпустили? Без тебе все полетить шкереберть! – Пошуткувала вона, наголосивши зайвий раз на його ролі у тому готелі.

- Просто домовився! – Він підморгнув. – А ти випадково не розглядала варіант повернутися зі мною разом до Єгипту?

- І що я буду там робити? – Збентежено запитала вона. До такого питання вона точно була не готова.

- Все що забажаєш! Подумай! Ніякого настирливого колишнього! Ніяких сумних споминів! – Він трішки закусив нижню губу й ближче нахилився до неї.

- Зате, як я розумію, там будеш ти!? – Вона відчула, як поступово починає танути від його темних очей, які не відводять погляду від неї та її губ.

- А ти проти? – Запитав буденним тоном, а потім перервав зоровий контакт, дістав якийсь журнал з кишені розташованої на спинці крісла й почав його гортати.

- Не знаю! – Вона відвернулася до ілюмінатора і почала спостерігати, як літак набирає швидкість.

          Філ стягнув з себе шкіряну куртку й лишився в чорній футболці та чорних джинсах.