Читати книгу - "Смерть лорда Еджвера, Агата Крісті"

Розділ вісімнадцятий

Інший чоловік

Я пропоную не описувати дізнання ані у справі лорда Еджвера, ані Карлотти Адамс. У справі акторки вердикт був такий: смерть від нещасного випадку. У справі лорда розгляд було відкладено; лише заслухали докази опізнання та медичний висновок. Аналіз шлунка показав, що смерть настала не менше ніж за годину після вечері, можливо, упродовж наступної години. Десь між десятою і одинадцятою годиною, ймовірніше, ближче до десятої.

Жоден із фактів, які стосувалися Карлоттиного перевтілення у Джейн Вілкінсон, не виплив. Газети надрукували прикмети втікача-дворецького, і загальне враження було, що саме дворецький і є злочинцем. Його розповідь про візит Джейн Вілкінсон сприймалася як нахабна фальсифікація. Про аналогічні свідчення секретарки не згадували. Про вбивство писали у всіх газетах, але суттєвої інформації було мало.

А тим часом, як мені було відомо, Джепп активно працював. Мене трохи дратувало, що Пуаро обрав таку інертну позицію. У мене закралася підозра, що це пов’язано з наближенням старості, і вже не вперше. Мій друг шукав виправдання, які не здавалися мені достатньо переконливими.

— У моєму віці потрібно берегтися, — пояснив він.

— Але, Пуаро, мій дорогий друже, ви не повинні думати про себе, як про старого, — обурився я.

Я відчував, що йому потрібна підтримка. Лікування навіюванням — це, наскільки мені відомо, сучасна методика.

— Ви такі ж енергійні, як і завжди, — щиро сказав я. — Пуаро, ви в самому розквіті сил. На вершині своєї наснаги. Якби ви лишень вийшли з дому, то одразу б вирішили цю загадку.

Детектив відповів, що вважає за краще вирішити її, сидячи вдома.

— Пуаро, але ви не можете цього зробити.

— Це не зовсім правда.

— Я хочу сказати, що ми нічого не робимо! Джепп робить усе.

— Це чудово мене влаштовує.

— Мене це взагалі не влаштовує. Я хочу, щоб ви щось робили.

— Я теж.

— Що ви робите?

— Чекаю.

— На що?

— Pour que mon chien de chasse me rapporte le gibier[47], — відповів Пуаро і підморгнув.

— Що ви маєте на увазі?

— Я маю на увазі Джеппа. Навіщо утримувати собаку і гавкати самому? Джепп принесе нам результати тієї фізичної енергії, якою ви захоплюєтеся. У його розпорядженні є різноманітні засоби, яких у мене немає. Дуже скоро у нього для нас будуть новини, я в цьому не сумніваюся.

І справді, завдяки своїй наполегливості інспектор потроху збирав матеріал. З Парижа він повернувся ні з чим, але за кілька днів прийшов до нас задоволений собою.

— Це повільна робота, — визнав він. — Але нарешті у нас щось є.

— Вітаю вас, мій друже. Що сталося?

— Я довідався, що того вечора о дев’ятій годині світлокоса дівчина здала на зберігання портфель у камеру схову в Юстоні. Коли показали портфель міс Адамс, працівник підтвердив, що це він. Це американський портфель, і він трохи відрізняється.

— Ах! Юстон. Так, найближчий до Ріджент-ґейт вокзал. Безсумнівно, вона поїхала туди, нафарбувалася в туалеті, а потім залишила валізу. Коли її забрали?

— О пів на одинадцяту. Службовець каже, що забрала та ж леді. — Пуаро кивнув. — І я натрапив на дещо інше. У мене є підстави вважати, що Карлотта Адамс була в «Лайонз-Корнер-гаус» на Стренді об одинадцятій годині.

— Ах! C’est très bien ça![48] Як ви про це дізналися?

— Ну, насправді випадково. Бачте, в газетах була згадка про маленьку золоту скриньку з рубіновими ініціалами. Якийсь репортер написав про це — він робив статтю про вживання наркотиків молодими акторками. Недільна романтика. Фатальна маленька золота скринька зі смертоносним вмістом — і зворушлива постать молодої дівчини, перед якою відкритий увесь світ! І розмірковування, як і де вона провела свій останній вечір, як вона почувалася, і так далі і таке подібне.

Ну, здається, офіціантка з «Корнер-гаусу» прочитала це і згадала, що леді, яку вона обслуговувала того вечора, тримала в руках таку скриньку. Вона згадала, що на ній були ініціали «К. А.» І вона розхвилювалась і почала розповідати про це усім своїм друзям — а раптом газети щось дадуть їй за це?

Невдовзі про це дізнався молодий журналіст, тож у сьогоднішній «Івнінґ Шрік» буде хороша слізлива стаття. Останні години талановитої акторки. Очікування на чоловіка, який так і не прийшов — і хороший шматок про інтуїцію офіціантки, яка відчула, що з її сестрою по крові щось не так. Мсьє Пуаро, ви ж знаєте, що це буде за писанина?

— І як ви так швидко про це дізналися?

— О! Ну, ми в дуже хороших стосунках з «Івнінґ Шрік». Я дізнався про це, коли особливо метикуватий молодик спробував вивідати в мене новини про дещо інше. Тож я одразу помчав у «Корнер-гаус».

Так, саме так усе і повинно робитися. Мені стало жаль Пуаро. Ось Джепп із новинами з перших уст — хоча цілком можливо, тут відсутні цінні деталі, а от мій друг безтурботно задовольняється не надто свіжими новинами.

— Я зустрічався з тією дівчиною, тож не думаю, що можуть бути якісь сумніви. Вона не змогла впізнати фотографію Карлотти Адамс, але потім сказала, що не роздивилася обличчя тієї леді детально. Ще вона сказала, що та леді була молода, темнокоса і струнка, а також дуже добре одягнена. На ній був один із нових капелюшків. О, якби жінки трохи більше дивилися на обличчя і трохи менше на капелюшки.

— Обличчя міс Адамс не просто розгледіти, — заперечив Пуаро. — Воно ставало різним, змінювалося, мов рідина.

— Гадаю, ви маєте рацію. Я про це не думав. Леді була одягнена в чорне, як сказала дівчина, і у неї з собою був портфель-дипломат. Дівчина це зауважила, оскільки їй здалося дивним, що така добре одягнена леді носить із собою такий портфель. Вона замовила омлет і каву, але дівчина думає, що вона просто вбивала час і на когось чекала. Леді мала наручний годинник і постійно дивилася на нього. Коли офіціантка підійшла, щоб дати їй рахунок, то помітила скриньку. Леді витягла її з сумочки, поставила на стіл і дивилась на неї. Вона відкривала і закривала кришечку. Мрійливо всміхалася. Дівчина роздивилася скриньку, тому що вона