Читати книгу - "Суперниця, Ірина Романенко"

Відкривши двері я побачила двох охоронців, які прибігли на мій крик.

- А де Михайло?

- Хазяїн поїхав по важливій справі.

- А інші?

- А що тобі інші? Чи ми тобі чимось не вгодили?

- Ні, просто…

- То що в тебе за форс-мажор?

- В мене… Я…

- Що?

- Особливі дні…

- Що ти з нас дурнів клеїш?! Які такі дні?!

Слава Богу ці довбні такі тупі і я можу потягнути час.

- Червоні… Місячні.

- Червоні місячні? Це ще що таке?

- Мені треба прокладки.

- І де ми тобі їх візьмемо?

- Можна замовити доставку. А ще я голодна.

- Ти знущаєшся??! Ми тридцять хвилин назад питали тебе щодо сніданку і ти сказала, що не будеш їсти.

- А зараз буду.

- О, будеш? Тільки один нюанс, твоя каша вже відправилась на корм до собак.

- То приготуйте щось інше.

- Ми що тобі тут кухарі?!

- Ви знаєте як Михайло розгнівається, коли дізнається, що я залишилась голодною через вас?!

Було видно як у охоронця от-от піде пар з вух.

- Добре! Зварю тобі нової каші. Принцеса на горошині.

Охоронці розійшлись а я відкрила двері і в цю мить в кімнату залетіли хлопці.

- Тримай телефон. На нього запишеш зізнання Михайла щодо наркоти. Ховай куди хочеш аби тільки він був в тебе. Ми викличемо службу безпеки, а ти даси їм докази. А тепер вдай вигляд наляканої жертви.

Вони ткнули мені в руки телефон і я засунула його в штани.

Вони чкурнули і я побачила як охоронці побігли за ними. Стрільба. Вони стріляють по ним! Господи. Що робити? В першу чергу треба заховати телефон. Куди?? Раптом він буде обшукувати мою кімнату? Нехай поки що лежить в кармані. Ще раз кинувшись до вікна я побачила одного з охоронців, який тримався за плече. А бодай би тобі! Вони ж тепер легко знайдуть їх.

- Бос! У нас проблеми, хтось увірвався в будинок. Певно по дівку приходили. Так, вона в кімнаті. Ми переслідували їх та втратили слід як тільки вони забігли до лісу. Знайдемо!

Чорт. Що ж тепер буде?!