Читати книгу - "Бентежна кров, Джоан Роулінг"

Але Робін розуміла, що він має на увазі. Розмите фото Марго Бамборо, застиглої в часі з тим прямим проділом на волоссі, як носили в сімдесяті, з тим широким круглим комірцем сорочки, з тим фасоном трикотажної кофтинки, ніби належала до іншого світу — давноминулого, плаского, вицвілого.

— Решту розповім завтра,— пообіцяв Страйк, бо зв’язок обривався.— Сигнал ледве ловиться, взагалі тебе не чую.

— Добре,— голосно відповіла Робін.— Поговоримо завтра.

Вона знову відчинила двері до приймальні. Пат з електронною цигаркою в роті саме вимикала старий Страйків комп’ютер.

— То Страйк? — спитала жінка, схожа на ворону: волосся чорне, голос хрипкий, псевдоцигарка труситься в роті.

— Так,— відповіла Робін, беручи пальто й сумочку.— Повертається з Амершема. Зачиняйте як завжди, Пат, він сам зайде, якщо буде треба.

— Він нарешті згадав про ваш день народження? — спитала Пат, якій ранкові новини про забудькуватість Страйка принесли садистичну насолоду.

— Згадав,— відповіла Робін і з прихильності до Страйка додала: — І подарунок для мене має, завтра вручить.

Пат подарувала Робін новий гаманець.

— Старий у тебе вже розвалюється,— пояснила вона, коли Робін розгортала подарунок. Робін це зворушило (хай навіть вона сама навряд чи обрала б яскраво-червоний колір), і вона тепло подякувала й негайно переклала гроші й картки зі старого гаманця в новий.

— Яскравий гаманець — то дуже зручно, не загубиться в сумці,— задоволено сказала Пат.— А що тобі подарував довбанутий шотландець?

Барклей лишив у Пат невеликий пакунок, щоб та віддала Робін вранці.

— Гральні карти,— відповіла Робін, розгортаючи пакунок.— Сем мені про них розповідав, коли ми позавчора були на стеженні. Тут портрети найбільш розшукуваних членів Аль-Каїди. Ці карти видавали американським солдатам під час війни в Іраку.

— Нащо він тобі таке подарував? — спитала Пат.— Що ти маєш з ними робити?

— Ну, я зацікавилася, коли він мені про це розповів,— відповіла Робін, яку зневага Пат насмішила.— Можу грати ними в покер. Тут є всі масті та звання, дивіться.

— У бридж,— заперечила Пат.— Оце гра так гра. Обожнюю бридж.

Поки надягали пальта, Пат спитала:

— Ідеш кудись увечері?

— Вип’ю з двома подругами,— відповіла Робін.— А ще маю ваучер «Селфриджесу», вже дірку мені в кишені пропалив. Мабуть, спершу побалую себе чимось.

— Чудово,— прохрипіла Пат.— І що хочеш купити?

Робін не встигла відповісти, аж тут скляні двері відчинилися й увійшов Сол Моррис — вродливий, усміхнений і трохи захеканий, із зачесаним назад волоссям і ясними синіми очима. Робін з якимсь острахом побачила в нього в руках пакунок і листівку.

— З днем народження! — видихнув Моррис.— Сподівався тебе ще застати.

Робін не встигла нічого заперечити, а він уже нахилився і поцілував її у щоку; і не символічно поцілував повітря, а цілком реально торкнувся губами шкіри. Робін аж відступила.

— Маю тут для тебе дещо,— мовив Моррис, який нічого не помітив і простягнув їй подарунок і листівку.— Так, дрібничка. А як справи в міс Маніпенні? — спитав він, розвернувшись до Пат, а та вийняла з рота електронну цигарку й усміхнулася до нього, показавши зуби кольору потемнілої слонової кістки.

— Міс Маніпенні! Секретарка Джеймса Бонда! — просяяла Пат.— Оце ти даєш.

Робін зняла обгортку з подарунка. То була коробка дорогих трюфельних цукерок із солоною карамеллю.

— О, оце подарунок,— схвалила Пат.

Вочевидь, шоколадні цукерки більше пасували молодій жінці, ніж гральні карти з портретами членів Аль-Каїди.

— Пригадав, що ти солону карамель любиш,— з гордим виглядом сказав Моррис.

Робін точно знала, чому він так вирішив, і не почала від того більше цінувати подарунок.

Місяць тому на першому зібранні агенції в новому розширеному складі Робін відкрила бляшанку дорогого печива, яке надіслав удячний клієнт. Страйк спитав, нащо у все почали додавати солону карамель, а Робін відповіла, що він і з тією карамеллю залюбки жере це печиво. Про свої смаки вона тоді нічого не сказала, але Моррис, вочевидь, одночасно і слухав дуже уважно, і не слухав зовсім, тож приберіг недбалий висновок на потім.

— Дуже дякую,— з мінімальною сердечністю сказала Робін.— Боюся, що вже мушу бігти.

І поки Пат не встигла сказати, що за півгодини «Селфриджес» нікуди не зникне, Робін прослизнула повз Морриса й помчала вниз металевими сходами, так і не глянувши, що там у листівці.

Робін усе думала про те, чим їй так не догодив Моррис, коли з півгодини блукала розкішним парфумерним відділом «Селфриджесу». Вона вирішила купити собі нові парфуми, бо вже п’ять років користувалася одним ароматом. Той запах подобався Метью, який просив не міняти його, але в останній пляшечці вже нічого не лишилося, а Робін раптом охопило бажання облитися чимось таким, що Метью не впізнав би й не оцінив. Дешева пляшечка одеколону, придбана дорогою у Фалмут, на роль нових парфумів не годилася, тож Робін блукала розлогим лабіринтом затемнених дзеркал і позолочених люстр між острівцями спокусливих пляшечок і освітлених портретів зірок, і на кожному такому острівці панувала вбрана в чорне сирена, що пропонувала напахтитися чи понюхати ароматну паперову стрічку.

Може, подумала Робін, вона занадто бундючиться, вважаючи, що Моррисові — звичайному підряднику — зась цілувати повноправну партнерку агенції? А чи заперечувала б вона, якби її поцілував у щоку зазвичай стриманий Гатчинс? Робін вирішила, що була б не проти, бо з Енді вони знайомі понад рік, а ще Гатчинс мав би ввічливість просто символічно зобразити поцілунок, а не лізти їй губами в обличчя.

А якщо Барклей? Ні, цей її в житті не поцілує, хоча обізвав нещодавно розтелепою, коли під час стеження Робін облила його кавою, зрадівши, бо побачила об’єкт — чиновника, який