Читати книгу - "Сяйво світів, Алюшина Полина"

Широкий дуб на своїх оголених чорних гілках тримав похилу хатинку, до якої нагору вели гвинтові сходи. Біля вхідних дверей висів зелений ліхтар, що гойдається на скрипучому ланцюжку. Дерек заліз до іншої кишені жилету і дістав маленьку музичну скриньку. Хлопчик повільно зітхнув, видихнув, заспокоївся і став підніматися сходами вгору. Він обережно поклав скриньку біля порога будинку, постукав і швидко сховався під сходами. Все ж таки страшно було з'являтися перед відьмою.

Хазяйка будинку вискочила з дому і скрипучим голосом промовила:

- Хто посмів потурбувати мене?

Дерек затулив рота руками. Хазяйка будинку повернула свою зелену голову в один бік, в інший, і несподівано звернула увагу на підлогу. Склавши свої чорні крила, страшна кострубата відьма взяла скриньку в руки. На її обличчі позначилося неймовірне здивування. Відьма скористалася магією і покликала маленький ключик. Вставивши його в замковий отвір, вона повернула його тричі за годинниковою стрілкою. З маленької коробочки полилася спокійна та легка мелодія. Музика розпливалася темним лісом, і до будинку відьми почали сходитися ті жахливі тіні. Дерек злякався, але не відривав погляд від тіней, що йшли прямо до нього. Але тут музика почала грати голосніше, вона прогнала весь страшний туман із лісу і по землі поповзла магія життя. Небо стало блакитним, попеляста земля забарвилася зеленою травою та сяючими квітами. На деревах знову виросло листя, а страшні монстри виявилися зачарованими жителями лісу. Усі вони радісно почали танцювати на галявині, радіючи зникненню всієї темної магії.

         Над Дереком пролунав мелодійний голос:

         - Мій герою, я знаю, що ти тут. Не бійся, виходь.

Дерек розтулив рота і повільно виповз з-під сходів. Хлопчик заціпенів. Перед ним стояла прекрасна дівчина з білими ангельськими крилами, довгим золотим волоссям і роздвоєними ріжками на самій маківці.

- Богиня ... - Ахнув Нічничок і завалився назад у кишеню жилетки.

- Як тебе звуть, маленький герой? - Запитала Богиня, нахилившись до хлопчика.

- Мене звуть Дерек, але я не герой. Цю скриньку я відібрав у одного хлопчика. Звинуватив у тому, чого він не робив і сам повівся погано... - Виновато промовив маленький гість.

Богиня погладила Дерека по голові і сказала:

- Я приходжу у ваш світ і приношу радість та щастя, передаючи своїм друзям дитячі іграшки, які створюю сама. Мабуть, я теж вчинила неправильно. Тепер я розумію, що ця скринька, музика якої заспокоювала мене багато століть, просто випала з кишені мого магічного плаща, в якому я приходжу у ваш світ. Я звинуватила всіх своїх друзів у тому, що вони позаздрили мені та вкрали скриньку. Як же я помилялася? Але найголовніше, що і ти, і я зрозуміли свою помилку, і тепер можемо все виправити.

Дерек підняв очі на златовласу дівчину.

- Ти пройшов цей довгий шлях, щоб повернути мені цю скриньку. Але думаю, що тобі вона потрібніша. - Богиня поклала скриньку в долоні хлопчику і поцілувала його в лоба. - Дякую тобі... - Богиня посміхнулася.

В очах Дерека все почало темніти, і хлопчик повністю опинився в темряві. Коли він спробував розплющити очі, то опинився у своїй кімнаті. Був вже ранок і сонце яскраво світило у вікно. Хлопчик підвівся, цієї хвилини в кімнату зайшла мама.

- Дереку, до тебе там друг прийшов. - Сказала вона, та погладивши сина по голові вийшла з кімнати. Малий, потягнувшись, підвівся з ліжка і відчинив вхідні двері. У дверях стояв той самий хлопчик, який учора впав на Дерека. Він простяг свої долоні, а в них лежав той самий зламаний брелок. Але цього разу він був склеєний.

– Ось. Я полагодив його. Поверни мені мою скриньку, мені її тільки вчора купили, і вона... мені так подобається...

Дерек побіг до себе в кімнату схопив скриньку і швидко повернувся назад до зляканого хлопчика. Герой простяг її маленькому лицарю і сказав:

- Пробач, будь ласка, мене! Я вчинив неправильно, ти не штовхав мене, а я, навіть не розібравшись у всьому, звинуватив тебе. Ти ні в чому не винен... Ось, тримай, це твоє.

Хлопчики обмінялися іграшками і радісно посміхнулися.

- А давай дружити! Тоді ми вдвох слухатимемо мою скриньку! – Запропонував маленький лицар.

- Я згоден. – Відповів Дерек, широко посміхнувшись у відповідь.

Кінець