Читати книгу - "Душа між світами , Marina K"

Том усміхнувся.

— Може, ми обоє знайдемо своє місце тут, — сказав він

Вони підійшли до магазину, і їхні розмови продовжувалися, змішуючи жартівливі моменти з серйозними. І хоча Том ще не розумів, куди це все призведе, він відчував, що в цій новій реальності з’явився хтось, з ким можна ділитися переживаннями.

Минув місяць з того моменту, як Том почав навчання в новій школі. Весна увірвалася до містечка на Львівщині, і з кожним днем природа ставала все більш яскравою. Сонце поступово ставало теплішим, а сніг остаточно зник, поступившись місцем зеленим полям і квітучим деревам.

Том вже адаптувався до нового ритму життя. Школа не здавалася йому такою чужою, як спочатку. Він поступово здобував нових друзів, і хоча були й труднощі, більшість часу він відчував себе спокійно. Тео, як і раніше, став одним з його найближчих друзів. Вони часто проводили час разом — гуляли в парку, обговорювали уроки, або просто сиділи в кафе за чашкою кави.

Одного разу, прогулюючись після уроків, Тео запитав:

— Тобі тут подобається? Як ти адаптувався?

Том посміхнувся, поглянувши на весняне небо.

— Так, мені все більше подобається. Спочатку було важко, але зараз я почуваюся, як вдома.

Тео кивнув

— Ти знаєш, що в нас тут класні місця для малювання? Якщо хочеш, можемо поїхати в стару частину міста, де все ще зберігаються старовинні будинки й вулички. Я чув, що художники часто там натхнення шукають.

Том задумався, а потім, усміхнувшись, відповів:

— Це звучить чудово! Я вже давно не малював на відкритому повітрі.

Вони вирушили на прогулянку до старого міста. Вузькі вулички, де час ніби зупинився, дарували неповторне натхнення. Тут, серед старовинних кам’яних стін і тихих двориків, Том почувався наче у своєму світі. Він дістав блокнот і фарби, і почав малювати краєвид, що відкривався перед ним.

— Ось тут, де старі будинки і ці дерева, я бачу більше, ніж просто пейзаж, — сказав він, працюючи над малюнком. — Тут є історія, щось невидиме, що хоче бути вловленим.

Тео стояв поруч, спостерігаючи за ним.

— Так, це справді магія місця. Кожен будинок тут має свою історію, кожна вуличка — свою таємницю.

Тео був дуже радий тому, як добре склалася їхня дружба з Томом, і вирішив запросити його на своє день народження, яке наближалося. Він розповів про це, коли вони сиділи в парку, під час однієї з їхніх звичних прогулянок.

— Ти знаєш, — сказав Тео, посміхаючись, — я б хотів, щоб ти був на моєму святі. Вечірка буде в стилі 90-х. Я запрошу всіх своїх друзів, буде музика, танці і всілякі кльові штуки. Що скажеш?

Том задумався, але насправді вже давно відчував, що хоче стати частиною цього кола. Вечірка в стилі 90-х звучала весело, і йому подобалася ідея провести час з Тео та його друзями.

— Звісно, я прийду! Це буде цікаво.