Читати книгу - "Диво"

Квінн був похмурим, коли того вечора зустрівся з Меггі на яхті.

— У тебе все гаразд? — стурбовано й ніжно спитала вона його.

Він кивнув, але майже не розмовляв з нею до самого пізнього вечора. Фактично він зараз оселився з нею на зафрахтованій яхті. У його власному будинку йому б із нею ніколи не було так комфортно. Він завжди відчував, що жив там із Джейн. І намагався пояснити їй те дивне почуття, через яке, власне, її речі винесли з дому, а дім стоїть порожній.

— Я відчувала щось подібне, коли переїздила з будинку, де помер Ендрю. У мене було відчуття, ніби я лишаю його там, і я ненавиділа те відчуття. Я просто стояла поряд із вантажниками та плакала. Але все-таки мені стало легше. Я переїхала до будинку на Вальєхо. У старому домі я б ніколи не прийшла до тями: там я жила з Чарльзом, там помер Ендрю. Це було забагато, щоб повернутися до життя. Тобі буде корисно пожити на кораблі, — благородно сказала вона.

Меггі й досі не висловлювала жодних заперечень щодо його від’їзду, і це вражало Квінна. Вона дотримувалась усього того, що пообіцяла. Квінн тільки шкодував, що не міг узяти її з собою на випробування: він від’їздив одразу після Дня праці, а вона поверталася до роботи саме в той день, коли він вирушав до Голландії. Відтак планував ненадовго повернутись до Сан-Франциско — десь на два тижні. І навіть напередодні від’їзду він так і не вирішив, як бути з Алекс. Меггі й надалі пропонувала йому, щоб він їй зателефонував, проте він так цього і не зробив. Здавалося, він боявся цього. І тільки того вечора, перед тим як лягати, він сів за свій письмовий стіл і зателефонував їй. У Женеві був ранок.

— Я отримала меблі, — сухо повідомила вона, тільки-но почувши голос батька. — Дуже дякую тобі. Усе прийшло в доброму стані. Певне, тобі коштувало купу грошей відправити це морем.

Але він надсилав їх літаком.

— Твоя мати дуже хотіла, щоб ти все це мала, — запевнив він її. Та коли він згадав Джейн, то відчув, що голос Алекс стає металічним.

— Я така щаслива, що маю її портрет, — тихо вимовила Алекс, і раптом їй щось спало на думку. — Куди ти переїздиш?

Того вечора батько сказав їй, що решта речей уже зберігається у сховищі. Він хотів зробити все це ще до того, як вирушить на випробовування в морі. Він хотів спокійно провести останні два тижні з Меггі, не думаючи про побутові справи. Тож погодився передати будинок новим власникам на два тижні раніше.

— На літо я зафрахтував яхту. Там і житиму ті два тижні, поки не переїду остаточно на свій корабель у Голландії. — Він уже запланував перший маршрут своїх мандрів до Африки. — Власне… — обережно почав він, — саме тому я зателефонував тобі.

— На предмет яхти, яку ти зафрахтував? — її голос звучав здивовано і був наче трохи не такий крижаний, ніж протягом їхніх попередніх розмов, і це давало надію.

— Ні. Я телефоную на предмет випробувань у морі. Завтра я лечу в Амстердам. Я хотів спитати, чи можу я зупинитись у Женеві?

— Я не є власницею всього міста, — різко відповіла вона, і його серце завмерло.

— Я хочу заїхати туди, щоб побачити тебе, Алекс. Я не бачив онуків від минулого літа. Вони навіть не впізнали б мене. — Дочка була близька до заперечення — мовляв, який у тому сенс, але цього разу втрималась від того, щоб уколоти його. — Власне, я маю навіть кращу пропозицію. Чи не могла б ти… Якщо ти нічого не маєш проти… то, можливо… ти б відпустила їх зі мною на морські випробування? Я запрошую і вас із Хорстом також, але я знаю, що ти це не дуже полюбляєш. Проте це могло б дуже сподобатись Крістіану й Роберту. Я б залюбки взяв їх на корабель.

Запала довжелезна пауза. Ця пропозиція надійшла зненацька, і дочка просто не знала, що відповісти, і тому так довго мовчала.

— На випробування корабля в морі? — нарешті оговталась вона. — А чи не здається тобі, що вони замалі для цього? За ними треба дивитись буквально щохвилини. І чи безпечно на тому кораблі? — Коли вона вимовляла ці слова, її голос уже не був такий напружений. Попри все, її зворушило те, що він хоче взяти з собою хлопців. Це було щось таке, чого він ніколи не робив.

— Сподіваюся, корабель дуже безпечний, — ніжно розсміявся він у відповідь. — Бо якщо ні, то я матиму багато проблем із ним, коли вирушу у плавання в жовтні. Це великий корабель, Алекс. Думаю, він сподобається хлопцям. І, звичайно ж, ти також можеш поплавати, — повторив він, щоб підкреслити: її також чекають на кораблі. Проте також він добре знав, як сильно вона ненавидить вітрильники і з якої причини. Так само, як і Джейн, і з тієї самої причини, яка налаштувала Алекс проти них. Зрозуміло, що його любов до вітрильників Алекс не успадкувала — тільки Дуг.

— Я маю порадитись із Хорстом, — відповіла вона, і чулося, що вона не знає, як вирішити. Але принаймні вона не сказала «ні». І якимось дивом батько зміг почути в її голосі щось відмінне від того, що чув завжди.

— То я перетелефоную завтра, перш ніж летіти. Я лечу до Лондона. Звідти близько і до Женеви, і до Амстердама.

Здавалося, зажевріла надія, хоч він і не знав, чи буде дочка насправді радитись із чоловіком, чи просто хоче ухилитись від прямої відповіді. Він усе ще не міг повірити, що вона дозволить хлопцям поїхати з ним до Голландії. Але Квінн відзначив, що Меггі мала рацію, і в будь-якому разі запросити їх було варто. Він нічого не сказав їй про Меггі. Їй не треба про неї знати. За п’ять тижнів вони з Меггі розійдуться, як у морі кораблі, й Алекс ніколи не довідається, що останні кілька місяців він провів із жінкою. Сказати про це могло б означати вияв неповаги до пам’яті її матері. Отже, він нічого й не сказав. А коли поговорив по телефону, то з надією глянув на Меггі. Вона посміхалась йому.

— Що вона тобі сказала?

— Вона сказала, що поговорить зі своїм чоловіком. Але не кинула слухавку, не сказала, що я несповна розуму, а вона краще помре, аніж довірить мені своїх дітей. Це вже досягнення.

— Я думаю, вона відпустить їх із тобою, — припустила впевнено Меггі.

А протягом