Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Великий Мольн 📚 - Українською

Читати книгу - "Великий Мольн"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Великий Мольн" автора Анрі Ален-Фурньє. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 33 34 35 ... 56
Перейти на сторінку:
дверей.

— А ось і вона сама, — прошепотіли сестри.

Невдовзі перед крамницею зупинився дивний екіпаж. Я побачив стару фермерську карету, яких ще не доводилося бачити в цих краях, із заокругленими вгорі стінами, з візерунчастим карнизом; старий білий кінь щоразу нахиляв голову до землі, ніби йому хотілося скубнути трави на дорозі, а в кареті сиділа дівчина — найвродливіша у світі дівчина, — може, це звучить і наївно, але я знаю, що кажу.

Ніколи я не бачив такого поєднання вишуканості й поважності. Сукня тісно облягала тонкий стан, що надавало дівчині дивовижної тендітності. На плечах висів широкий коричневий плащ, який вона скинула, входячи до крамниці. Це було найповажніше з усіх дівчат, найтендітніше з усіх жінок створіння. Важке біляве волосся обрамляло її чоло й усе тонко окреслене, мовби виточене личко. На чистій шкірі літо залишило дві ластовинки. Я помітив лише єдину ваду в цій незвичайній вроді: в хвилину смутку, розпачу чи просто глибоких роздумів біле личко дівчини бралося червонястими плямами, як це інколи буває в тяжкохворих, що не підозрюють про свою недугу. Тоді хотілося не милуватися нею, а пожаліти її, і це особливо розчулювало, бо було таким несподіваним для нас.

Усе це я встиг помітити за той час, поки вона повільно виходила з карети. І ось Марі-Луїза невимушено знайомить мене з дівчиною й цим ніби запрошує почати розмову…

Їй подали стільця, і панна де Гале сіла, прихилившись до прилавка, а ми залишилися стояти поруч з нею. Здавалося, вона добре знає й любить цю крамницю. Хтось попередив тітку Жюлі, вона одразу ж прийшла до нас і, склавши руки на грудях, легенько хитаючи головою в білому селянському чепчику, завела з гостею поважну розмову, чим трохи відсунула ту страшну для мене хвилину, коли я мав озватися до дівчини…

Але все сталося дуже просто.

— Отже, ви незабаром станете вчителем? — спитала панна де Гале.

Тітка засвітила в нас над головами порцелянову лампу, і в крамниці замерехтіло кволе світло. Я бачив ніжне дитяче обличчя дівчини, її голубі наївні очі, а найбільше мене чарував її голос — напрочуд ясний і поважний. Замовкнувши, дівчина відвела погляд убік і, чекаючи відповіді, сиділа непорушно, ледь закусивши губу.

— Я теж могла б учителювати, коли б мені дозволив пан де Гале, — сказала вона перегодя. — Я б навчала малюків, як ваша мати.

І всміхнулася, даючи цим зрозуміти, що мої сестри розповідали їй про мене.

— Селяни завжди ґречні й поштиві зі мною, — вела вона далі. — Я їх теж люблю. Але хіба в цьому є якась моя заслуга? А ось з учительками вони сварливі й скупі, чи не так? Вічно набридають своїми докорами: куди поділася ручка з пером, чому зошити такі дорогі, чому діти погано вчаться! Що ж, я сперечалася б з ними! І все ж таки вони любили б мене! Це було б куди важче…

Тепер дівчина вже не всміхалася, вона якось по-дитячому задумливо втупилася голубими очима просто перед себе.

У нас усіх трьох викликала ніяковість та безпосередність, з якою вона говорила про речі делікатні, величні й потаємні, про які звичайно читаємо лише в книжках. На короткий час запала мовчанка, потім розмова відновилась…

Але тепер дівчина говорила мовби з якоюсь скорботою, навіть ворожістю до чогось невідомого нам:

— І потім, я вчила б хлопчиків розсудливості, я знаю, про яку розсудливість веду мову. Я не стала б викликати в них те бажання мандрувати по світу, яке, певне, ви, пане Серель, викликатимете в своїх учнів, коли станете помічником учителя. Я навчила б їх знаходити своє щастя поруч, навіть якщо воно на перший погляд і не схоже на щастя.

Її слова спантеличили Марі-Луїзу й Фірмена так само, як і мене. Ми всі троє мовчали. Вона відчула наше збентеження й теж замовкла, прикусивши губу й понуривши голову, а потім усміхнулась, мовби глумлячись із нас.

— Цілком імовірно, — сказала вона, — що якийсь навіжений високий юнак шукає мене на краю світу — тієї самої миті, коли я сиджу тут, у крамниці пані Флорантен, під оцією лампою, а мій старий кінь чекає мене біля дверей. Якби цей юнак побачив мене тут, він не повірив би своїм очам, еге ж?

Побачивши, що вона всміхається, я посміливішав і мовив, теж засміявшись:

— Може, я знаю цього навіженого високого юнака?

Вона зиркнула на мене.

Аж тут біля дверей задзеленчав дзвіночок і увійшли дві жінки з кошиками.

— Зайдіть до нашої «їдальні», там вам ніхто не заважатиме, — запросила тітка Жюлі, відчиняючи двері кухні.

Панна де Гале відмовлялася й хотіла негайно вирушити додому, і моя тітка додала:

— Тут і пан де Гале. Він розмовляє з Флорантеном біля коминка.

У великій кухні в коминку завжди, навіть у серпні, палали ялинові поліна. Там горіла порцелянова лампа, і поруч з Флорантеном за чаркою виноградної горілки мовчки, мовби згинаючись під тягарем віку й спогадів, сидів літній чоловік зі зморшкуватим, гладенько поголеним, добродушним обличчям.

— Франсуа! — гукнув Флорантен гучним голосом ярмаркового торговця, ніби нас розділяла широка річка чи поле на кілька гектарів. — Я тільки-но домовився, що наступного четверга влаштуємо розважальну гулянку на березі Шеру. Хтось із нас пополює, хтось порибалить, хтось потанцює, а хтось скупається!.. Панно, ви приїдете верхи. Домовилися? Я все владнав з паном де Гале… Ага, Франсуа, — додав він, наче ця думка щойно сяйнула йому, — ти можеш привести свого друга, пана Мольна… Здається, я не помилився, його прізвище Мольн?

Панна де Гале раптом підвелася, вся збліднувши. І я вгадав, що в тому дивному маєтку Мольн назвав їй на березі ставка своє прізвище…

Коли вона, прощаючись, подала мені руку, я зрозумів ясніше, ніж після довгої розмови, що між нами налагодилося таємне взаєморозуміння, яке може порушити тільки смерть, зав'язалася дружба, міцніша за найбільше кохання.

… Наступного ранку, о четвертій годині, Фірмен постукав у двері моєї кімнатки, що виходила на подвір'я з цесарками. Було ще темно, і я заледве розшукав свої речі на столі, заставленому мідними свічниками та новенькими статуетками святих, що їх напередодні мого приїзду принесли з крамниці, прикрасивши моє житло. Я чув, як на подвір'ї Фірмен накачує шини мого велосипеда, а тітка розпалює в кухні вогонь. Сонце тільки піднімалося, коли я виїхав з подвір'я. Попереду був нелегкий день: обідатиму я аж у Сент-Агаті, де побачуся з батьками й поясню їм, чому так довго не приїздив додому, потім знову вирушу в дорогу й до вечора доберуся до

1 ... 33 34 35 ... 56
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Великий Мольн», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Великий Мольн"