Читати книгу - "Сусід"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Сусід" автора Христина Лукащук. Жанр книги: 💛 Любовні романи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 33 34 35 ... 49
Перейти на сторінку:
вона сповзала з обличчя як дешеві панчохи з литки.

— У вас все добре?

Я похапцем ствердно кивнула головою.

— Так. Авжеж.

— Щось вигляд у вас неважний. Може, візьмете відпустку на тиждень-два?

— Та ні. — Розглядаю геометричний розпис на деревяних брусках, систематично розвішаних на стінах.

— Рекомендую. — Настоював на своєму шеф. — Ти паче, що менше ніж за місяць, нам знову знадобиться ваша допомога.

Чоловік підморгнув, даючи зрозуміти, що ми обоє добре знаємо про що йдеться.

— Справді? — Я похолола і раптом відчула, що мене… нудить.

— Так. А через що вам переживати? Минулого разу ви ж впорались, впораєтесь і тепер.

— Я подумаю, Генадію Юрієвичу, подумаю. — Торкнула його задовгого рукава з надією обірвати наш діалог. — Мушу бітти.

— Біжіть… — Трохи розгублено а трохи розчаровано мені вже в спину.

Ледве добралась до туалету на третьому поверсі. Комусь видалося, що це слушне рішення — на одному поверсі жіночий туалет, на іншому — чоловічий.

Мене рвало так сильно, як ніколи досі. Що це? Невже отруєння? Чи слова шефа вигликали таку реакцію. Аби не забризкати стіни довелося стати навколішки і спертись на хододний фаянсовий обідок. Хоч туалетні кімнати були після недавнішнього ремонту і в штаті була прибиральниця, яка що пятнадцять хвилин наводила порядок в санвузлі, запах сечі вдарив мені в ніздрі.

Знову вирвало. Блювотиння фонтанувало ротом і навіть через ніс. В носі запекло вогнем. В роті з’явився паскудний присмак помиїв. З очей текли сльози. Одразу я навіть і не розібрала — чи то звичайний фізіологічний процес чи це від жалю до себе.

Нарвавши жмут туалетного паперу — сяк-так повитирала обличчя. Трохи поприбирала навколо. Решта то не моя справа. Й того не мушу, але якось совісно. Натиснула на нікельований гудзик зливу. Мовчить. Натиснула ще раз, навалившись всім тілом. Потекла вода.

Тільки тепер відчула як враз зробилася знесиленою та немічною. В передпокої акуратно вмилась, пополокавши рот біля лискучого вмивальника. Тут було більше свіжого повітря і сюди не дотирав запах фекалій.

Захотілося негайно перебити будь-чим присмак нудоти. Кава. Кава мене врятує. Горнятко доброї чорної кави зробить мені добре. З цією думкою я й рушила в бік свого кабінету. Коридор на третьому поверсі був голим без декоративних пластів з геометричними візерунками. Чомусь саме в цю мить зауважила це і чомусь саме в цю миць за це стало прикро.

— О, як в тебе гарно пахне. — Володька.

Він нечутно зайшов до кабінету, не постукавши. А навіщо? Ми ж свої. А коли що — вибачиться. Та сьогодні мене це дратувало.

— Кава. — Сухо. — Хочеш. — Він не винен що мені зле.

— Хочу. Тим більше, що маю тобі дещо сказати.

— А до дому не потерпить?

— Думаю, що ні.

— Я теж маю тобі що сказати.

— Справді?

— Так.

— Це важливо?

— Дуже.

— Кажи.

— Ти перший.

— Гаразд. Тобі треба поїхати з міста. Тепер ти.

— Я вагітна.

18

Чую, як Ореста плаче за стіною. Знаю, що мала в лікарні, тож не мусить критись. Не стишує голосу — їй байдуже. Колись вона з себе тоте все мусить виплакати, бо може зійти з розуму. Я про це дещо знаю.

Більше не можу спати. Ореста позбавила мене сну остаточно. Як не крути — мушу зізнатись.

Вбираю на голе тіло халат і йду на кухню робити чай. Останніх кілька тижнів кожен раз чайна церемонія обіцяла мені співрозмовницю. Зараз ніч і я розумію, що співрозмовницею для себе можу стати тільки я сама. Вже пора.

Наливаю в горнятко окропу. На дні скрученими лежать кілька висхлих листків чорного чаю. Бездумно спостерігаю як від гарячої води листки поволі випростуються, а вода стає приємного темно-вишневого кольору.

Те саме з моїми спогадами зробила дівчина. Вони почали випростуватись і розкручуватись як оті чаїнки, на дні мого серця.

Якого відтінку вони наберуть?

Спогади стаються все настирливішими. Я більше не годна їм опиратися. Хай.

19.

— Як? Як вагітна?

— А як по-твоєму вагітніють?

Мене дратує його переляк. Дратує те, як він зблід. Йому не пасує блідість. Він зробився схожим на обезкровленого трупа. Сині аж фіолетові уста, одразу ж жовті білки в очницях. Шкіра обличчя наче присипана цукор-пудрою. Як підгорілий пляцок, який горе-господиня намагається будь-що врятувати від позору перед гістьми. Фу! Гидко!

— Не прирікайся. Розкажи все по-порядку. — Просто на очах бере себе в руки. — Давно знаєш?

— Ні, щойно.

Де й поділася моя впевненість. Мені хочеться підійти, пригорнутись. Ні. Хочеться аби він підійшов, пригорнув. Сказав щось хороше.

— Чому ж не сказала відразу? — наче не чує.

— Коли відразу? Тільки ж здогадалась…

— То ти ще напевно не знаєш? — Погано прихована надія в голосі.

— Та ні. Це точно. Вже третій термін як нема…

— Місячних? — вигукує.

— Так. Не кричи. Мені страшно…

— А раніше тобі не було страшно?

— Було. Але ти не кричав.

Сльози котяться градом. Пробую донести горня з кавою до уст. Рука тремтить і чорні плями вкривають стіл, хаотично розкидані на ньому папери.

— Ну-ну, перестань.

Простягнув руку. Думала витре сльози. Ні. Забрав горня.

— Я хочу пити.

— Від нині тобі кави не можна.

Невже? Невже саме в такий спосіб просить аби я залишила дитину? Бо за тих кілька хвилин я вже все вирішла.

— Якщо не хочеш, то я…

1 ... 33 34 35 ... 49
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сусід», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сусід"