Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Не повертайся спиною до звіра 📚 - Українською

Читати книгу - "Не повертайся спиною до звіра"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Не повертайся спиною до звіра" автора Тетяна Ковтун. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 33 34 35 ... 99
Перейти на сторінку:
ініціативи батьків дід оформив на нього дарчу. Тепер будинок з автономним опаленням, водопостачанням, каналізацією, обійстям, городом і всім начинням ліг відповідальністю на Євгенові плечі.

За три тижні Микола Петрович оклигав остаточно, але з’ясувалося, що він має хворі нирки. Про це посигналив раптовий напад сечокам’яної хвороби. Півночі нещасний старий простояв рачки, благаючи знеболювального уколу. Подружжя Лосів вирішило перевезти старого до Херсона. Там була добра лікарня, де могли зробити операцію з видалення каменів, а, головне — забезпечити хворому належний догляд.

II

Старий Лось проходив обстеження у лікарні і водночас призвичаювався до своєї нової домівки. Виявилося не готовим так зненацька отак зненацька позбутися рідної хати, сподівався ще до неї повернутись, хоча й розумів: рано чи пізно молоді заступають місця старших. Буде, як буде. Єдине, за чим сумував Микола Петрович, — стара груша під вікном, відданий Рекс та кіт, який завжди висів на дідовому капці, мов приклеєний. А тут, на п’ятому поверсі, — ні свіжого яблучка, ані тваринки якоїсь. Все куплене, з магазину — чищене, рафіноване, запаковане.

День розпочинався з прогулянки проспектом Ушакова. Микола Петрович милувався високими тополями, вслухався у гамір південного міста, блукав незнайомими вулицями. Незвичним здавалося те, що будинки стоять на однаковій відстані один від одного, у дворах нема дитячих майданчиків… Єдине тішило око — ошатні сквери.

На подвір’я можна було потрапити лише минаючи міцну огорожу з кованою хвірткою, що на ніч замикалася зсередини. Тутешні квартири в стилістиці сталінського класицизму з високими стелями і широкими балконами цінувалися на місцевому ринку нерухомості. Кілька років тому зять спромігся придбати трикімнатну в центрі й перебратися нарешті з тісного помешкання на околиці.

За доброї погоди Лось простував до міського парку, розташованого неподалік за парканом. Там біля озера годував гусей, якими опікувався тутешній ресторан, і мріяв про днину, коли на центральній алеї розквітне тамариск. Утім чекати залишилося недовго — був кінець лютого. Про це раз по раз сповіщали птахи, з галасом зринаючи в небо. Мрійливий настрій псувала хвороба, яку на певний час вдавалося заколисати пігулками. У Херсоні Микола Петрович навіть написав кілька віршів. Але куди їм було до доньчиних — Надія навчилася віршувати змалку, а недавно видала книжку поезій.

Двічі на тиждень дід ходив на базар — «на витрішки». Звідти приносив собі два кілограми яблук — більше не міг донести через біль у хребті. Купував газети, вдома переглядав їх, сидячи біля телефона, щоб заразом відповідати на дзвінки. Як і в Ірпені, Микола Петрович поклав на себе звичну роботу домашнього секретаря.

Того дня декілька разів просили до слухавки Володимира Андрійовича, але його цілий день не було вдома. Утім старий особливо не переймався справами зятя. Знав тільки, що той подав рапорт на звільнення у званні полковника, а перед тим мав проблеми в стосунках із начальством. Проте, на переконання старого Лося, навряд чи Володя колись міг провинитися по службовій лінії — він був професіоналом високого класу. Раніше, за Горбачова, московське начальство за особливі заслуги нагородило Чубенка іменним годинником. Тепер зять створив власне підприємство. Надія з цього приводу зауважила, що чоловікові знадобиться досвід, надбаний за час служби. Адже в полі зору Володимира тривалий час перебував морський порт із його зовнішньоторговельними операціями.

«Йдеться про обслуговування морських вантажних перевезень. Це буде сти-ві-дор-на фірма», — незнайоме слово дочка вимовила по складах, — тобто комерційна структура, що займається зберіганням контейнерів у морському порту». Таке пояснення старого цілком влаштовувало.

Контейнери до Херсона щодня надходили тисячами. Вантажі звідусіль везли чим могли — річкою, морем, залізницею, автошляхами. Одні до України, інші — за кордон. Днями подружжя їздило до Одеси — радитися з майбутніми Чубенковими партнерами Чубенка по бізнесу.

По обіді зателефонувала Надія.

— Тату, я сьогодні затримаюся. Вечеряй без мене і лягай відпочивати.

Про зятя Лось не питав. Той завжди мав свої плани, про які не надто любив розповідати.

ІІІ

Початок брифінгу, призначеного на сімнадцяту, перенесли на півгодини пізніше. Начальника морського порту затримував «губернатор». Журналісти з’юрмилися біля входу в офіс, але одна пані — у вишуканому пальті й черевичках на високих підборах — без перешкод пройшла повз охорону. Жінка прочинила двері кабінету Єгора Тарковського з упевненістю завсідниці. І справді була такою, бо в редакційній службі інформації новини з морського порту були Надіїним брендом. У кутку кабінету, як і раніше, стояло піаніно — річ нетрадиційна для службових приміщень, але Єгора це не обходило. «Усе йому — трава не рости!», — гостя подумки посміхнулась. У інші часи таку особу просто не допустили б до директорської посади в порту. А нині капітан першого рангу Тарковський був не тільки почесним працівником морського і річкового транспорту, а й щедрим меценатом і знавцем археології. Останнє своє захоплення він втілив у синові, якого послав на історичний факультет університету. Начальник морського порту сам писав статті й розміщував їх у журналах, газетах і на веб-сайтах — таке розмаїття сфер діяльності було нечуваним серед місцевого керівництва. Щоправда, інколи в тих текстах Тарковського бракувало ком, проте керівникові такого масштабу це можна було пробачити.

Єгор завжди викликав у Надії теплі почуття. Вони познайомилися понад двадцять років тому. Молода кореспондентка обласної газети з дивним прізвищем Лось тільки-но стала до роботи й шукала тем. Тарковський залюбки підказував, де шукати «ексклюзив». А згодом Єгор і Надія випадково опинилися разом в одній закордонній подорожі й відтоді міцно потоваришували.

— Агов, кіммерійська богине! — Тарковський радісно увірвався до кабінету з букетом. — Це тобі. Вітаю!

— Звідки ти знаєш? — Надія з вдаваним подивом підняла вгору брову не приховуючи задоволення.

Їй за комір гості упала пелюстка змерзлої троянди — жінка не встигла її струснути, бо Єгор уже знімав з неї пальто. Помітно було, що Надія ретельно підготувалася до зустрічі — надягла доволі відкриту золотаво-коричневу сукню, яка так пасувала до її довгого каштанового волосся.

Тут уже знали про видання поетичної збірки «Кіммерійська соната».

— Чому ти звернулася до одеситів? — запитав Тарковський, запрошуючи гостю

1 ... 33 34 35 ... 99
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Не повертайся спиною до звіра», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Не повертайся спиною до звіра"