Читати книгу - "Любов у спадок"

— Так, Кет, це правда. Ти застерігала нас проти поїздки в Хоїк. Пробач, що я тебе не послухав. Це моя помилка. Спочатку думав, що все обійдеться… Але тепер відчуваю, що це не так. Щось підказує мені, що Дуглас повернеться сюди.

— Розкажи мені все, — зажадала стара.

— Ми посварилися з Ерікою, і я не пустив її на ярмарок. А вона перевдяглася пажем та подалась туди сама. Ти знаєш свою вихованку, — криво посміхнувся він, Кетрін кивнула, — коли вона хоче щось зробити, ніщо її не зупинить. І вийшло так, що Дуглас побачив її на ярмарку. Еріка стверджує, що він не впізнав її в чоловічому вбранні, але я ж бо знаю, що цей диявол у людській подобі зрештою здогадається про все. Дідько забирай! Надто вона схожа на свою матір, а вже кого-кого, а Ейлін він мусить пам'ятати.

Він не доказав, стомлено опустив повіки.

— Так, Ейлін він знав чудово, — підтвердила Кетрін і злякано перехрестилася. — Господи, поможи нам! Необхідно її сховати. Дуглас — божевільний. Він же заприсягся, пам'ятаєте, що не дозволить, щоб її обличчям англієць милувався!

— Та вже пам'ятатиму його присягу все життя, — крізь зуби процідив Родерік, стискаючи кулаки так, що під нігтями виступила кров. — І я помщуся за її смерть! П'ятнадцять років чекав і боявся, що він з'явиться в Англії… Коли я думаю, що вбивця Ейлін досі живий, мені хочеться кричати від люті. Саме тому я мушу сховати Еріку й синів, щоб не турбуватися про них.

— Не робіть дурниць, мілорде, — схвильовано зашепотіла нянька. — Господь із вами. Ви хочете посиротити своїх дітей?

— Вони вже дорослі, Кет, — суворо перебив її барон Тейндел. — А я не можу більше жити з таким тягарем на серці. Я заприсягся Ейлін, що подбаю про наших дітей, але тепер вони виросли, і я можу вважати себе вільним від клятви.

Стара Кетрін згорьовано глянула на свого колишнього вихованця. Її губи ледь помітно здригнулися.

— Хай Бог вам помагає, мілорде, — тільки й промовила вона. — Та не розумію, скільки не ламаю голови, куди ж відправити нашу дівчинку? До сестри Ейлін — Маргарет, чи що? Начебто вона замужем за кимось із Макфергюсів… Або, може, дійсно краще сховати її в монастирі Ромсі? Та й часи тепер неспокійні.

Сер Родерік криво посміхнувся.

— Як то кажуть, що не робиться, все на краще. Маю одну думку. Якщо цей Нолліс правду казав… — він замислено похитав головою, — тоді сам Бог мені допомагає. Я відправлю Гіла з Браном до брата в Беверлі. А Еріку попрошу прийняти років на два навчатися в монастир. Принаймні, буду спокійний за їхнє майбутнє.

Стара Кетрін похмуро втупилася в підлогу.

— Не подобається мені це все, — похитала головою. — Не на добро… І Нолліс цей здається підозрілим, ось що я скажу. Хоч би чого лихого не замислив ваш братик!

— Облиш, Кетрін, — пан нетерпляче перервав няньчині міркування, — так, Джеффрі хитрий, корисливий і жадібний над міру, але йому нема жодного сенсу шкодити мені. Подумай сама, адже батько вмер, не залишив мені ані копійки, все й так дістається йому! Чого ж не зіграти роль щедрого та шляхетного брата, якщо натомість отримаєш мою відданість і вирішиш проблеми на кордоні своїх володінь? На додачу, він завжди був небайдужий, коли його хвалили. Якщо вділить дещицю своїх багатств, аби допомогти дітям нерозумного брата, — сер Родерік невесело посміхнувся, — то весь Нортумберленд славитиме щедрого пана!

— Так-то воно так… — хитаючи головою, знову почала нянька, але пан перервав її різким змахом руки.

— Годі, це вирішено. Якщо Джеффрі дасть згоду на те, щоб прийняти дітей у Беверлі, я негайно відправлю їх туди. Тим більше, дівчинці треба вчитися. Отець Годвін, звичайно, вивчив її читати, але цього для юної леді не досить. Вона нічогісінько не знає з того, що повинна вміти знатна дівиця! Принаймні, стріляє з лука й пращі краще, ніж вишиває гладдю. Побуде рік-другий у обителі, навчиться потрібних манер, а по тому повернеться в замок лордів Персі.

Кетрін кивала. Звісно, її Еріка мусить стати справжньою леді, інакше ніколи не вийде заміж за гідну людину. Тепер вона розуміла, чому Родерік так суворо повівся з дочкою. Хотів притлумити гіркоту розлуки… Але на душі в старої няньки, як і раніше, було неспокійно.

— Іди, Кет, — ніби прочитав її думки сер Родерік. — Уже пізно, а завтра важкий день.

— Я зайду до неї, — сказала стара.

Дивлячись, як вона важко сходить нагору, барон Тейндел подумав, що знає Кетрін уже понад тридцять років. Вона стала невід'ємною частиною цього замку, та й усього його життя — його дурнуватого, нікчемного життя. Як швидко лине час… Здавалося, зовсім недавно вони з Ейлін, молоді та щасливі, оселилися тут. Їх не дуже турбувало, що вони небагаті — головне, що були разом. Хто ж знав, що щастя протриває лише три роки? Три короткі роки, що стрімко пропливли повз них, немов маленький човник, який мчить у плині стрімкої ріки. І він лишився сам із дітьми в цьому порожньому старезному замку, наодинці з болісними спогадами, які отруюють душу вдень і не дають заснути вночі. Тільки вино й дозволяло йому іноді забути… Не бачити ночами блідого обличчя дружини й цієї жахливої рани на шиї, з якої лилася кров, не чути її жахливого передсмертного хрипіння… Коли він вдерся до кімнати, вона вже конала, навіть не побачила його перед смертю. А Дуглас, проклятий Дуглас пішов безкарно…

Родерік заскреготів зубами, намагаючись відігнати видіння. Не дивлячись, налляв собі повний кубок вина. Так, його маленька доня правду каже — він забагато п'є. Але без цього надто тяжко. Він поморщився, єдиним духом вихилив кисле пійло