Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Дунайські ночі, Олександр Остапович Авдєєнко 📚 - Українською

Читати книгу - "Дунайські ночі, Олександр Остапович Авдєєнко"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Дунайські ночі" автора Олександр Остапович Авдєєнко. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 33 34 35 ... 83
Перейти на сторінку:
Далекий Схід, в Іран і Туреччину. Заради долара і атомну бомбу зробили. В ім'я долара і війну хочуть розпочати. Правильно їх Ради охрестили — паліями. В самісіньке око! Ми з тобою добре знаємо, що так воно й є. Справжні палії! З розбійницьким факелом по всьому світу гасають.

На цю довгу тираду «Білий» відгукнувся спокійною посмішкою.

— Містер Хеннеді, за кого ви мене вважаєте? Я ж не який-небудь дурник.

— Ех, Дороше, Дороше!.. Так тебе скалічили ці глитаї, що ти навіть втратив здатність розбиратися, де червоне, а де чорне. Схаменися, подивись на себе! Хто ти? Що вони з тобою зробили? Чим озброїли? Ти ж не людина, а жаба, нічна істота. Ти здатний тільки вбивати і руйнувати. Та хіба ти один в коледжі? А скільки таких коледжів у так званій зоні американського впливу!

— Містер Хеннеді, даремно розливаєтеся переді мною соловейком. Глухуватий я на вухо, не чую ваших пісень. Зрозуміло? А тепер — їдьмо. Поки що по-доброму прошу — їдьмо!

— Зажди!.. Я не все сказав… Надокучило мені тягнути цю лямку, прислужувати паліям. Хочу плюнути їм у пику, рубанути з розмаху і втекти. Все чекав підхожого випадку. І дочекався!.. На тебе покладаюся. Тільки-но перепливеш кордон і потрапиш на російський Дунай, одразу рушай на прикордонну заставу, вимагай розмови віч-на-віч з начальником державної безпеки. Є в них такий… звуть його «Компетентна особа». Розкажи йому про себе, скажи, що вирішив добровільно перейти до них. А потім скажи таке: майор Хеннеді, працівник американської розвідки, шукає зв'язку з російської розвідкою. Зрозумів?

— Та що ви, пане інспектор? Годі вам жартувати. Повеселились і досить.

— Ні, я не жартую, Дороше. Душа горить, тому і…

— Розум у вас загорівся.

— Подивися на мене, мій друже! Хіба я схожий на божевільного? — Картер замовк. Обличчя його було серйозне і сумне. В очах повно смутку. Губи скривилися в гіркій посмішці.

— Якщо не божевільний, тоді ви…

— Ну, договорюй!

— Міношукач.

— Хто?

— Міни, кажу, розшукуєте. І не там, де треба. Помилилися. В чистому полі нишпорите.

— Дороше, та зрозумій же ти!.. Не хочу я більше прислужувати цим хижакам. Не хочу бути зброєю нової світової війни. Не хочу плодити таких «жаб», як ти.

— А я не хочу слухати ваших розмов, мій пане. Годі, лопнуло терпіння. Поїхали додому! — Дорофій схопився, грізно стиснув кулаки.

Підвівся з прим'ятої трави і Картер. Обсмикнув світер, причесав розкуйовджене волосся і нищівним поглядом окинув з ніг до голови піддослідну істоту. Він був задоволений. На рідкість породистий екземпляр двоногих. Тіло велике, налите бичачою силою, тверде, ніби скручене з самих м'язів. Довгі жилаві руки, пудові кулаки. При такій ширині плечей, при такій невгамовній силі у цього чоловіка повинні бути розбійницькі очі, чорні, нічні, недобрі, а вони в нього світлі, майже голубі, з білявими віями. Обдурив він природу і обличчям. Не суворе воно, а світле, без будь-якого натяку на жорстокість. Обличчя дитини-велетня. З міцними і рум'яними, як у Будди, вилицями.

Агент з такою зовнішньою оболонкою далеко піде.

Картер неохоче подумав про інше, щоб довести до кінця почату гру. Глибоко зітхнувши, він жалібно сказав:

— Що ж, поїхали, жалюгідний боягузе! Дідько з тобою, живи як хочеш, а я… Та якщо здумаєш перешкодити мені, якщо розкажеш, про що я тут говорив, — бережися: мої друзі помстяться за мене.

— Я хоч і «жаба», але не донощик.

«Ось ти, нарешті, й спіймався, голубчику!» — подумав Картер, і на якийсь час йому стало шкода такого вмілого ошуканця.

Його жалість була передчасна. Майже зразу ж після повернення на базу до інспектора прийшов начальник школи і сміючись розповів, що до нього прибіг «Білий» і доповів про крамольні розмови російського інспектора.

Посміявся й Картер.


Того ж дня долю «Білого» було вирішено одним словом, яке написав експерт: «Придатний». Картер ще раз, тепер на японський лад, охрестив Дорофія Глібова «Камікадзе» — «Священний вітер».


У ВАШІНГТОНІ

В багатьох куточках земної кулі встановлено досконалі прилади, які наперед визначають погоду, реєструють землетруси, вибухи атомних і водневих бомб, застерігають людей од стихійного лиха, що їм загрожує, — циклонів, тайфунів. У Європі, Америці, на Далекому Сході, в Африці, Австралії, Індії виходять тисячі й тисячі книг, журналів, газет, що претендують бути дзеркалом учорашнього, сьогоднішнього і завтрашнього днів. Проте жодне чарівне дзеркало, жоден наймудріший прилад не зареєстрував літньої ночі 1956 року нічого такого, що загрожувало б людству. Жоден газетний і політичний пророк, знахар чи вчений не провістив людям, що через кілька тижнів, у жовтні, їх чекає велике випробування. Цієї ночі з закритого військового аеродрому Південної Німеччини стартував трансконтинентальний літак з розпізнавальними знаками військово-повітряних сил США і раннім американським вечором досяг узбережжя Нового Світу.

На борту «літаючої фортеці» перебував із своїм нечисленним почтом дуже поважний пасажир, справжнього імені і характеру занять якого не знав командир корабля. В його зовнішності не було ніяких ознак, які свідчили б про те, що він має відношення до американських військових.

Пасажир був у цивільному: сірий фланелевий костюм, біла сорочка, темний галстук, чорні, на м'якій підошві черевики, темно-сірий капелюх і просторий дорожній макінтош.

На аеродром у Берхесгадені він прибув у чорному броньованому наглухо закритому кадилаці. Впритул під'їхав до трапу літака і, не виходячи з машини, чекав, поки закінчаться всі приготування до польоту. Піднявся в літак тоді, коли вже були запущені і прогріті мотори, прибрані з-під коліс гальмові колодки.

У центральній частині «літаючої фортеці» він зайняв просторий салон, де стояли два крісла, стіл, диван, холодильник з напоями.

1 ... 33 34 35 ... 83
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дунайські ночі, Олександр Остапович Авдєєнко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дунайські ночі, Олександр Остапович Авдєєнко"