Читати книгу - "Врятувати неможливо забути, Ксенія Мур "

Ректор Мулгоу, як і в нашу першу зустріч, сидів над паперами.  І так само запропонував присісти і почекати, поки він закінчить.

 - Ну-с, я Вас слухаю!  - склавши руки перед собою, ректор дивився на нас.

І я почала розповідати. Говорила про книгу, яку знайшла. Про заклинання, яке не повинно було спрацювати. І про свої дивні сни.

Чесно зізнатися, я хочу щоб вони виявилися правдивими. Кому не хотілося проявити себе героєм і врятувати свій світ? Ото ж бо й воно!

 - Правильно, що не спробувала сама зробити що-небудь! Спочатку потрібно перевірити чи немає ментального впливу.  Оскільки навіювання подібного роду помітити самостійно дуже важко.  Те, що ти прийняла за інтуїцію може бути просто обманкою.

Я кивнула, погоджуючись. Наші припущення повністю збігалися. Але я б ще й особисті речі  перевірила на прокляття. Мало що!

Айт задумливо постукував вказівним пальцем по губі. І поки не вимовив ні слова.

 - Зараз - зараз.

Ректор метушливо копошився в своїй скрині.  Навіть провалився в нього наполовину - Айт поруч закашлявся, маскуючи смішок. Видовище і справді було кумедним.

 - Ось, знайшов!  - грем поклав на стіл дивний артефакт. Камінь в ньому був до болю знайомий.

 - Грем, батько колись подарував мені кулон з такого каменю.  Але я ніде не змогла знайти його назви.

І ректор, і Айт з подивом поглянули на мене. З чого можна зробити висновок, що камінь дуже рідкісної породи. Якщо виявиться, що він мені потрібний, щоб знайти принца, це буде катастрофою - я інкрустувала його в захисний артефакт, який залишила Еір!

 - Навіть так, - задумливо протягнув грем Мулгоу.

 - Такий камінь є у нашого королівського радника,  - сказав Айт.

- Що не дивно, студент Ардент! Камінь Мудрості - так його називають, він підходить не кожному магу.  Найчастіше камінь можуть використовувати тільки ті, у кого сама магія входить з ним в резонанс. Камінь дозволяє зберігати ясність думок, коли емоції не стабільні.  Думаю саме тому Ви, Лібор, не озлобилися і не закрилися від усіх. Ви ж носили камінь на шиї, як підвіску, вірно?

Я кивнула.  Але питань стало більше ніж відповідей.  Звідки у батька камінь?  Чи знав він про його властивості?  Чи використовував його сам?

 - Чи могли б Ви дати мені поглянути на Ваш камінь?

Мені захотілося ударитися головою об щось тверде.

 - Ні не можу. У мене його немає, - тихо відповіла я.

Підняти очі на ректора було соромно.

 - Це погано.  Якщо камінь повинен знаходитися у Вас, доведеться його повертати.  Але відкладемо поки це питання.  Зараз ми з Вами з'ясуємо чи не є Ваші сни ментальним впливом.

Я уважно слухала інструкції ректора. Моя задача сконцентруватися на емоціях, які я відчувала уві сні. Згадати найдрібніші деталі і постійно прокручувати спогади в голові.

 - Покладіть руку на камінь і робіть те, що я Вам сказав. Ви готові?

 - Так!

Я знову брела по темряві.  Кожною частинкою магії, що залишилася в мені, я відчувала її. Це було те саме місце.  Помилки не було.  Тільки цього разу все було інакше. Я чула, як ректор поруч зі мною, проводить якісь маніпуляції, відчувала витікаючу від нього магію. І в той же час, я ніби знову була уві сні.

 - Гей, ти тут?  - подумки крикнула я.

Постояла прислухаючись. Спробувала ще раз, тільки голосніше. Та де ж ти?! Я ж знаю, що ти був тут! Але ніхто не озивався. Я подумала вирушити на пошуки, але вчасно зупинилася. Блукати без орієнтиру тут можна нескінченно. Так що я просто стояла на місці.

Раптово в мою свідомість увірвався голос.

 - Лібор, прибирайте руку!

Видіння зникло.  Голова закрутилася, і я б осіла на підлогу, але мене швидко підтримав Айт і дбайливо посадив в крісло.

 - Ось, випийте!

Ректор простягнув мені склянку з якимось зіллям. Пахло воно як молоко з медом. Я навіть на секунду заплющила очі від задоволення. На смак же воно виявилося як звичайна вода.

 - Дякую! Грем, що Ви з'ясували? - запитала ректора нетерпляче.

Він важко зітхнув.

 - Це не ментальне навіювання. Видіння, що Ви бачите реальні. І зізнаюся чесно, було б краще якби виявилося інакше.

 - Чому?  - одночасно з Айтом вимовила я.

Мулгоу прикрив очі і потер перенісся. Такий жест означає, що ректор сильно нервує. Ми з Айтвараса перезирнулися. У нього в очах я побачила відображення власних переживань.

 - Як ректор, я не можу наражати на небезпеку своїх студентів. І будь все просто, я б заборонив Вам, Лібор, вплутуватися в цю справу, - він зробив паузу і з важким подихом додав: - принаймні, поки не закінчите академію.

Мулгоу замовк і подивився у вікно.

Він має рацію, на ньому лежить величезна відповідальність. А якщо при вступі на посаду, накладаються якісь додаткові клятви, то порушивши їх, він може і померти. Тільки схоже, що ситуація геть виходить за рамки.

 - Грем? Ви сказали, що якби все було просто. Значить щось не так?

 - На мій превеликий жаль,  - відповів він. І з задумливим і навіть розгубленим виглядом продовжив: - розумієте, я вважаю, що заклинання спрацювало. Нехай не зовсім так як Ви очікували, але спрацювало. І ось тут і починаються перші труднощі. У заклинанні були слова: «Даруй можливість повернути втрачене» - і немов очікуючи моєї відповіді дивився на мене.

Але я була занадто розгублена і не могла зібратися з думками. Помітивши це, ректор продовжив:

 - Ось Вам і подарували цю саму можливість - знайти принца-спадкоємця. Відмовитися тепер не можна, Вас проклянуть Вищі сили і повірте, смерть в даному випадку, буде найкращим варіантом.

Як там сказав Айт? Я вляпалася? Ні, я не вляпалася - я по пояс в лайні!

Я кинула погляд на хлопця. Він сидів не менш ошелешений ніж я. Здається, що не цього він очікував, коли йшов зі мною до ректора.

 - А як знайти цього принца?  - подав голос Айт.

 - Я не знаю.  Але думаю, в першу чергу необхідно повернути Камінь Мудрості. А також, варто було б відправиться в Расін і дослідити замок. Там можуть бути якісь підказки, а може навіть відповіді.