Читати книгу - "Клуб: їх таємниці vs твоє життя, Джулія Ромуш"

- Крістофер, до тебе Міранда, - виконавча секретарка Адель вкрадливо повідомила мені новину по внутрішньому зв'язку. 

Як же вона була зараз не вчасно. Відвертала від таких цікавих міркувань. Спочатку я хотів послати Міранду якомога далі, але потім вирішив, що якісний мінет мені зараз не завадить. Треба було заспокоїтися і привести нерви в порядок перед зустріччю з Леграном. Чорт, а це щеня однією згадкою про своє ім'я вже дратував мене. 

Міранда. Прима балету, мрія всіх мужиків в нашому місті. Про її розтяжки ходили легенди, і тому скільки мужиків повзали за нею на колінах, навіть страшно було подумати. А вона приповзала до мене. Знаєте чому? Щоб я дозволив їй відсмоктати. Ось вам і сильна, незалежна, успішна леді. Для когось недосяжна мрія, а для когось звичайна дівка на ніч. Ні, навіть не на ніч, а на годину... 

Дозволивши їй увійти, я спостерігав, як Міранда запливла в мій кабінет, саме запливла, так, як робила це на своїй сцені - граціозно, красиво, сексуально. 

Окинувши її оком в який раз, я не міг не визнати той факт, що вона була красива. Я не любив штучних баб: надуті губи, фальшиві груди, нарощені кігті й наліплені вії. Мені подобалася природна краса, коли жінка могла зачепити тим, що дісталося їй від природи. Так, щоб потрапити в мою постіль треба було пройти кастинг на натуральність, тільки так і ніяк інакше. Хочеш, щоб я тебе трахнув? Відповідай моїм уподобанням. 

Знаєте, що було самим класним? Коли така жінка, як Міранда, сама ставала на коліна і з нетерпінням проводила язиком по красивих, пухких губах. Дивилася в мої очі й чекала наказу. Вона виконувала все, що я побажав, потрібно було тільки озвучити. Вона не просила нічого на заміну, а я їй нічого не давав. Не скидав бабло на карту, не дарував тачки, тому що знав - вона хотіла мене. Хотіла хоч таким чином вважати, що я можу їй належати.