Читати книгу - "Не дивись мені в очі, Наталі Ліон"

Я не відразу їду додому. По дорозі заїжджаю на заправку, беру каву і просто сиджу в машині в надії заспокоїтись.

Небо затягнуте густими чорними хмарами в очікуванні грози. Навіть погода сьогодні не в настрої, а про мене годі й говорити. Ніколи ще не відчувала такого розчарування і образи. З усієї сили стискаючи кермо я повертаюсь додому. 

Все ще схлипуючи я виходжу з машини. 

Блискавка спалахує прямо наді мною і я аж підскакую від несподіванки. За нею, гучною хвилею вдаряє грім супроводжуючись рясним дощем. Я ставлю машину на сигналізацію і біжу до під'їзду, поки не промокла до нитки.  

Відхекавшись помічаю чоловічу постать, яка швидкими кроками наближається до мене. 

- Привіт, Ань, - вітається Богдан і підходить ближче.

Судячи з його наскрізь промоклої футболки, він давно тут чатував на мене.

- Привіт, що ти тут робиш? - різко запитую. Зовсім не маю бажання з ним розмовляти. 

- Привіз твій телефон, який ти забула в батьків, - криво посміхаючись промовив він. 

Цікаво, що він там забув? Невже батько знову вплутує мене в свої подвійні ігри?

- Дякую, - вимовляю, але бачу, що телефон повертати він не поспішає.

- То де він? - запитую.

- В кишені. Віддам лише за винагороду, - шкіриться Богдан і тільки починає мене дратувати.

- Бодя, сьогодні мені не до жартів. 

- Я не жартую, - різко змінює свій тон Богдан.

- І що ти хочеш за нього?

- Всього навсього поцілунок, - випалює він.

Та що це з ним?  Він п’яний? Ми ж ніби домовлялись про друзі і все таке. 

Як згадаю про наш перший поцілунок аж нудота підступає до горла.

- Бодь, - починаю я дещо м’якше. – Ми наче дорослі люди. Дякую, що виручив, по дружньому дякую. В мене сьогодні був не найкращий день, давай розбіжимось по хорошому.

Здається, мої слова діють на нього в зворотньому напрямку. І завсім не так,  як я очікувала. Вони лише розпалюють азарт Богдана, який так і виблискує в очах.

- Слухай, не корч з себе святу невинність, - вїдається в мене своїм одержимим поглядом і різко хапає за руки притягуючи до себе.

- Навіщо тобі цей невдаха? Чим він ліпший від мене? – продовжує шипіти цей покидьок.

Я зі всієї сили намагаюсь вирватись, але в нього міцна хватка.

- Відпусти, придурку. Мені боляче, - сіпаюсь в його руках, мов навіжена.

- Он як ти заговорила. І не подумаю, - гарчить мені на вухо. – Ну і де твій коханий? Як бачиш, не поспішає тебе рятувати, - він звільняє руку і з силою стикає мої сідниці, чим робить непоправну помилку.

Його рот розтягується в огидній посмішці і він нахиляється до мене. Не хотіла я, щоб цей вечір закінчився саме так, але більше не можу себе стримувати. Я з розмаху заряджаю ногою йому прямо в пах. Він скрикує і корчиться від болі.      

-   Вибач, ти не залишив мені вибору, - кидаю йому, а сама рвусь до під’їзду.

- Я вас знищу! - кричить мені в слід, а я миттю ховаюсь за двері.

Дякую, що зімною)  якщо подобається книга, ставте зірочки, додавайте до бібліотек, коментуйте)