Читати книгу - "Епоха слави і надії, Євгеній Павлович Литвак"

– Алло? – Запитала дівчина, приклавши телефон до вуха.

– Справжній Ніколас загинув три роки тому в лікарні. – Говорив голос Лангре. – Я вислав тобі кілька фото тіла в татуюваннях з моргу.

– Цього не може бути. Я в це не вірю.

– Моя справа сказати правду, а не примушувати вірити в неї. – Продовжував говорити комісар. – Не варто говорити "ця людина ніколи ні…". Сумнівайся в кожному. В справжнього Ніколаса була епілепсія.

– Зараз ви можете, говорити все що завгодно. – Не вірила Ганна і продовжувала сумніватися.

– Ми часто шкодуємо, що промовчали, знаючи, що сказати. Епілепсія – це захворювання мозку, напади можуть виникати в будь-який час доби. Ти бачила хоч раз напад у Ніколаса?

Дівчина мовчала.

– Так, звичайно, бувають випадки, коли напади в людей трапляються тільки уві сні. Виділяють навіть окремий варіант – епілепсія сну. Цей тип епілепсії буває досить складно діагностувати, оскільки часто немає свідків цих нападів.

Ганна уважно подивилася на Ніколаса і, не відриваючи очей, згадувала кожну їх ніч разом. Тепер вона вже не могла бути така впевнена, що перед нею насправді не інша людина.

– Будь обережна! Я дізнаюся, хто поряд з тобою! – Закінчив свою розмову Лангре і повісив трубку.

Іншу частину шляху вони провели в тиші. Острів Родос привітно прийняв літак Першого, і вони приземлилися на приватній смузі аеродрому. Вийшовши на вулицю, Ніколас глибоко вдихнув свіже повітря Греції. Ганна спустилася слідом. Вона зовсім не змінилася після розмови з Лангре. Вона так само мило посміхалася і розглядала свого чоловіка.

– Ваш багаж теж успішно долетів. – Сказав Перший і витягнув сумки.

– Це дуже добре. – Відповів Ніколас і, взявши дві великі сумки, поніс їх до припаркованої машини. Старенький мерседес вже чекав своїх пасажирів.

– А, якщо в нас не вистачить сил перемогти, нехай мужність не дасть нам здатися. – Перший проводжав Ніколаса і Ганну та зупинився біля їх машини.

Ганна вже сиділа на пасажирському сидінні. Перший злегка нахилився і сказав їй у відкрите вікно:

– Хоробрих вам синів і скромних доньок.

Дівчина злегка почервоніла від зніяковіння і розпливлася в посмішці.

– Я була рада знайомству з вами! Дякую вам за все.

– Взаємно! – Відповів Перший, і обійшовши машину по колу, зупинився поряд з Ніколасом.

– Якщо боїшся щось втратити, втрать і більше не бійся. – Сказав йому Перший і обійняв свого друга.

– Не всяка втрата – втрата. – Відповів йому Цар. – Частенько – звільнення.

Глава 8

Лангре і Стефан нарешті прибули в місце призначення. Крихітна монархія біля кордонів Франції площею всього 2 кв. км, була центром тяжіння багатих і знаменитих, так само як і тих, хто прагнув такими стати або хоч би ненадовго прикинутися. Незважаючи на скромні розміри держави Монако, на його території є маса цікавих пам'яток, які розповідають про культуру і історичне минуле країни, такі як: Кафедральний собор, Князівський палац і казино Монте-Карло.

Розкіш і багатство – це слова синоніми для Монако. Якщо ви мрієте поніжитися на фешенебельних пляжах Лігурійського моря, видивляючись в натовпі олігархів, політиків і знаменитостей, то Монако саме відповідне для цього місце. Бізнесменів зі всього світу князівство притягує не лише стилем життя, але і особливою системою оподаткування. По суті, тут немає податку на прибуток, діючі тарифи настільки низькі, що Монако вважається "податковою гаванню".

Це місце ні крапельки не соромиться показувати всі свої принади на показ, і кожен, хто відвідував цю країну, міг у цьому переконатися.

Лангре зі Стефаном йшли до своєї мети по головній вулиці міста.

– Коли б не наше завдання! – Почав Стажер. – Я б вже розтинав ці вулиці на ефектному кабріолеті, уявляючи себе князем Реньє.

– Ага. – Підтримав його напарник. – Жив би в одному з шикарних готелів і щоранку снідав в місцевому ресторані, сподіваючись, що постояльці приймуть за свого.

– Ну а ви, що б робили?

– Моя дружина завжди заслуговувала більшого, ніж я їй давав. Я б із задоволенням привіз її сюди на відпочинок. Нам з нею давно пора розвіятися.

– Колись так і буде! – Заусміхався Стефан. – Ще все життя попереду.

Лангре подивився на радісного Стажера і його суворий погляд ліг на хлопця, як валун.

– Або позаду! – Прозвучав голос комісара. – Викликай таксі, це місто явно не для нас, тому тут не затримуватимемося.

Стефан виконав наказ Лангре, викликав машину.

Жовте таксі їхало за місто до найелітнішого району Монте-Карло. Повз пролітали шикарні архітектурні споруди і дорогі ресторани. Вулиці виблискували чистотою і розкішшю. Стажер, відкрив свій ноутбук і почав шукати інформацію про Казбека. На екрані було багато різних статей з інтернету, відеороликів і фото, що рекламують його компанію або його самого.

– Цікава нам попалася рибка. – Сказав він, не відриваючись від монітора. – Офіційні джерела говорять про нього, як про чесного бізнесмена, який вкладає свій капітал у проекти майбутнього.

– Але? – Запитав Лангре.

– Що "але"?

– В таких розмовах завжди є "але" – Пояснив Лангре. – Офіційні джерела – це ширма і всі про це знають.

– Тут ви, як завжди праві, Лангре. Тому я і шукав інформацію в усіх джерелах. Є різні форуми і сайти, до яких не дісталася рука цензури, а також є наша база, в якій теж часто можна знайти щось корисне.

– Був би він чистим, ми б до нього не їхали. – Впевнено сказав Лангре і був на сто відсотків правий. За своє життя він зустрічав частіше бандитів, а не сумлінних людей і його інтуїція звикла розпізнавати брехню і підступність співрозмовників.

– Його кортеж ніколи не зупиняють, його всі поважають і бояться. Навряд чи він знає, що таке "затори". Він солідний бізнесмен та власник великої компанії, і це тільки офіційні відомості, але є і ті, які кажуть, що він не обмежився однією фірмою, а володіє десятком підприємств, записаних на імена його близьких спільників. Зрозуміло, в таких людей великі зв'язки, і Казбек не виключення. Кажуть, що він особисто знайомий з президентами кількох країн, але сам Казбек це заперечує.

– Так, улов хороший. Рибка велика та жирна.

– І як нам на нього вплинути? Що ми може зробити з людиною, в якої такі зв'язки. – Стефан вже почав трохи нервувати, але його напарник був спокійний.

– Під час армійської служби, капітан зкликав роту та казав: на землю летить метеорит, і тільки ми можемо врятувати планету, тому приймаємо упор лежачи, і максимально починаємо штовхати планету чимдалі від її осі. І до слова, ми жодного разу не підвели людство.

– Це ви до чого?

– До того, що просто потрібно зосередитися на найближчу добу. Поменше думай про те, що