Читати книгу - "Епоха слави і надії, Євгеній Павлович Литвак"

Колись давно, більше 700 років тому, представники Лицарського Ордену контролювали величезну територію Середземномор'я, і вважалися вагомою військовою силою. Відтоді витекло дуже багато води, але мовчазні свідки тих далеких часів залишилися. Одне з наймасштабніших і яскравіших доказів існування Ордену – цей Палац. Згідно з переказом, фортеця була побудована на місці візантійських укріплень. А візантійці, В свою чергу, збудували їх на місці стародавнього язичницького храму присвяченого Геліосу, який вважався покровителем острова.

Сьогодні, замок Великих Магістрів – головна пам'ятка і гордість всього острова, але залишилися мало тих, хто знає про таємниці, які він у собі зберігає.

Ходять чутки, що десь у нескінченних кам'яних казематах лицарської твердині знаходяться древні руїни язичницького храму з його скарбами. Інші подейкують про підземні лабіринти, які є ще одним містом, в якому жило таємне співтовариство.

Цар вирулив вправо і, перемкнувши передачу, без зупинок помчав до фортеці. Його автомобіль їхав у бік моря. Відкривши вікно, він відчув, як в обличчя вдарило свіже морське повітря. Ніколас лише вдихнув його, як по тілу відразу розлився ніжний заспокійливий нектар. Занепокоєння було позаду. В'їхавши в старе місто, він відмітив, як на вулицях ставало людей все більше. Цар оглядав старі будинки і ринкові крамниці.

Старе місто – це не мертве місто – музей просто неба, це повне життя місто, має близько шести тисяч мешканців, які живуть і працюють в тих же будинках, де раніше жили лицарі св. Іоана.

Головною будовою старого Родоса була, звичайно – Фортеця Магістрів. Абсолютно кожного, хто вперше бачить цю споруду, вражає масштаб і потужність кріпосних стін. Здається, що взяти штурмом цю цитадель просто неможливо. Не менш дивовижні і інтер'єри, так званого палацу. Одних залів тут налічується близько двохсот. Звичайно, далеко не до кожного відкритий доступ, але нато вона і Магістерська Резиденція. Зали і галереї багато і щедро прикрашені неймовірними мозаїками, прекрасними фресками, гобеленами і дзеркалами. Зведення і стіни покриті майстерним кам'яним різьбленням, меблі – щонайтоншої ручної роботи.

Словом, Резиденція Великих Магістрів Госпітальєрів – типовий палац багатого, впливового лицарського ордену. Через півгодини Цар зупинив машину і глянув на фортецю. Він був на місці.

Глава 10

"Смерть не вибирає, перед нею всі рівні".

Ханой Злітаючий Дракон.

Холодна ніч залишилася позаду, і свіже ранішнє повітря легко лоскотало в носі, приносячи з собою запах солоного моря. Навкруги стояла тиша. Не було ні вітру, який міг би поривами створювати гул, розбиваючись об стіни будівль, ні шелесту листя, ні лаю бездомних собак, що шукають собі їжу, ні птахів, що співають. Всі ще спали. Цар прикрив очі, насолоджуючись тихою ранковою атмосферою. Він любив ці миті. Його наздогнало почуття втоми і бажання заснути, від якого він з легкістю відмахнувся, продовжуючи слухати тишу нового дня.

– Зустрічати новий день разом із сонцем – це багато чого варте. – Роздумував він, занурювавшись в середину себе. – Здавалося б, така подія щодня – одне і те саме, але, стати свідком її доводилося лише кілька разів у житті. А можливо і жодного.

Цар зняв піджак і кинув його на сусіднє сидіння. На ньому була тільки сорочка. Він загорнув рукави і доки думав, що робити далі, до машини йшли. Звуки човгаючих ніг по кам'яній дорозі доносилися до нього вже давно. Тепер же вони були виразно чутні. Поряд із сірим мерседесом зупинилася людина. Це був Казбек. На ньому був дорогий костюм чорного кольору. Через лобове скло він оцінив татуювання на руках Ніколаса:

– Найнебезпечніші… – потім прокашлявся, щоб не говорити "злочинці" і додав. – Носять костюми і краватки, а не татуювання.

Він дуже любив носити аристократичний одяг, вважаючи, що він підносить його до числа особливих. Вірніше, до числа тих, хто вважає себе особливими. В Ніколаса завжди було зневажливе відношення до тих, хто ставив себе вище за інших.

– Найбільший друг і найбільший ворог людини – його уява. – Відповів йому Цар, через прочинене вікно.

– Ніколас, або, як там тебе зараз, Цар? Подякуй мені, що я взагалі пам'ятаю, як тебе звуть.

Цар вийшов з машини і встав на повний зріст, дивлячись прямо в очі Казбека. Той повільно підняв руку і Цар побачив, що він стискає пістолет, який, тепер був спрямований прямо йому в обличчя.

– Дають – бери! – Жартівливо вимовив мільярдер і протягнув другу руку. – Не дають – відбери!

Цар витягнув з кишені свій телефон і вклав його в руку Казбека. Той, подякував кивком за слухняність, не приховуючи своєї єхидної посмішки.

– Настане момент, коли всі відвернуться від тебе. – Додав Цар, дивлячись, як він, сховав його телефон собі до внутрішньої кишені піджака – Будь готовий.

Сміх Казбека зруйнував тишу, як валун, що впав у безтурботно спокійне озеро.

– Всяка людина тягнеться до себе подібного. – Відповів йому Казбек, посміхаючись. – Ти мене з собою не порівнюй.

Перші промені сонця досягли острова. Стали помітні тріщини на старій фортеці і окреме листя на кронах дерев. Був чутний звук автомобілів, що наближалися, але їх не було видно. Вони, як віддалений шум водоспаду, зливалися з навколишнім світом.

– Сонце сходить для сміливців. – Вигукнув озброєний Казбек, вказуючи в бік світла, що проривався через небосхил.

– Значить, це не твій світанок. – Спокійно відповів йому Цар, не виражаючи ніякого хвилювання через те, що знаходився під прицілом.

– Я думаю, ти вже зрозумів, що я зроблю все, аби заслужити прихильність … батьків…

– Я в цьому впевнений.

– Я не зупинюся ні перед чим на шляху до своєї мети, оскільки це вище благо.

– Не важливо, як поводяться інші. – Сказавши це, Цар зробив крок, уткнувшись лобом, в холодний метал ствола. – Головне, ти поводься гідно.

– Якщо на моєму шляху з'являться люди, я їх зупиню. – Казбек звів курок, і лише легке натиснення на спусковий гачок відділяло Царя від світу мертвих.

– Навіть трьох пальців буде багато, щоб злічити тих, у кому я впевнений. – Заявив Цар. – Але в собі я впевнений, а ось ти ні!

– Неважливо, – продовжував посміхатися Казбек – якщо доведеться заподіяти іншим біль, то я зроблю це, адже все це заради вищого блага.

– Не лізь на того, кого не зможеш осилити.

Цар дивився прямо в очі своєму суперникові. Зведений курок пістолета, змусив би серце кожного забитися вдвічі швидше, але він був спокійний. Скільки разів він вже помирав і повертався? Скільки разів він бачив смерть в самих різних її формах?

– Більше лякає, як виглядають злі вчинки, які могла би вчинити