Читати книгу - "Детективне бюро «примара»: Два світи, Оля Лях"

Із подивом виявила всередині шафи один зі своїх брючних костюмів, замість Фібі. Темно-синій в дрібну, ледве помітну білу смужку. Її улюблений. Вцілілий. Не довго думаючи, вона скинула задовгі для неї штани і надягла свої. В кишені зашурхотів папір. Кора дістала білий клаптик розгорнула його і мало не ахнула. Сльози самі собою втягнулись назад.

- Ти що робиш? – якось дивно позаду прозвучав голос тіньового детектива.

- Га? Що?

Думати треба було швидко. Як казала їхня сусідка, пані Аглея, царство їй небесне, якщо воно взагалі існує: «Найнадійніше місце для сховку – під серцем!» А таку знахідку сховати треба було надійно. Кора секунду провозилась із жакетом і вийшла із залишків кімнати, наостанок кинувши погляд на сяючі зірочки у відблиску нефриту та порожню шафу.

- Тут більше немає на що дивитись, - хитнула головою дівчина. Себастьян старанно відводив від неї погляд. Не зрозумівши такої поведінки, Кора просто спустилась вниз.

- Щось все ж вціліло? – сумно запитав Ірвін.

- Лише це, - не менш сумно відповіла дівчина, провела рукою по комірцю жакета. Майєсу доводилось насолоджуватись замалими брюками і сорочкою Себастьяна. Різниця в зрості була незначною, чого не скажеш про м’язи Ірвіна.