Читати книгу - "Пропала злодійка, Майкл МакКланг"

-- Ти робитимеш те, що я скажу, коли я скажу, -- промовив я.

Вб‘ю тебе, порву тебе, з‘їм твоє око…

Я клацнув пальцями і відправив фантомний біль по нервах її потворної пащі. Особливо очей. Вона заверещала. І почала звиватися. І верещати. Я дозволив, щоб це тривало протягом довгого часу. Коли я розвіяв біль, вона лежала нерухомо, тільки важко дихала.

-- Більше ти мені не погрожуватимеш. Ти робитимеш те, що я скажу, коли я скажу, або я повідриваю тобі ноги, щоб ти ніколи не втекла, і вирву зуби, щоб ти не становила загрози.

Ти… чудовисько.

-- Нарешті ми починаємо розуміти одне одного.

#

Я залишив істоту зв‘язаною в кімнаті, де раніше була тріщина. Я ще раз зміцнив сітки, а тоді знайшов, активував і посилив встановлені Телемархом обереги.

Я не міг довіряти цій істоті, яку вирішив називати Півмісяцем, за назвою вулиці, де вона полювала. Вона була людожеркою. Вона була породженням хаосу. Вона була небезпечною. Змусити її боятися мене, так. Повністю зламати її волю?

Ніколи.

Вона буде завжди шукати шляхів звільнитися. Вона не заспокоїться поки не знайде спосіб знищити те, що перетворило її з мисливця в здобич, з чудовиська в жертву. Але вона буде вичікувати, поки не побачить таку можливість.

Наразі цього було достатньо.

Задоволення, яке я відчував спіймавши її, заглушила жорстокість, до якої мені довелося вдатися. Коли я повільно підіймався сходами в Цитадель, то був дуже, дуже змучений, якийсь пригнічений і брудний.

Ну, що ж. Це не вперше я зробив щось огидного. Я не надто обтяжений мораллю, але принаймні розрізняю, що таке добре і що погано, і як ви не намагайтеся виправдати тортури, їх не увіпхнеш в список своїх добрих справ.

Півмісяця потрібно змусити допомогти мені врятувати Амру. Півмісяць був чудовиськом-людожером, яке з радістю відкусить мені пів обличчя і вилиже мізки крізь носові порожнини. Це не виправдовувало тортур, бо кінець кінцем йшлося не про породження тріщини – йшлося про мене. На що я був готовий. Як далеко я був готовий зайти, щоб здобути те, чого хотів.

І звісно ж, я був готовий зайти так далеко, як цього потрібно, яким би мерзотником це мене не робило.

Я вже це пережив. Інша ситуація, інші наслідки, та сама злість на себе. Ті, хто вдається до темних вчинків, повинні принаймні мати тверезий погляд і бути чесними, з собою, якщо не з іншими.

Для цього мого одного ока вистачало.

#

Коли я пройшов крізь камін, Марл дрімав в кухні у кріслі з плетеною спинкою. Хоча я фактично не шумів, він майже відразу прокинувся.

-- Магу, -- промовив він, протираючи обрубком заспані очі.

-- Марле, -- відповів я. – Чому не спиш?

-- Ти мав рацію на рахунок тієї Вен. Вона оточила вежу військами. Ми подумали, що буде найкраще, якщо ти довідаєшся про це, як тільки повернешся.

-- Вони поводилися войовничо?

-- Ні. Просто стоять і колупають пальцем в сраці.

-- Ну, тоді нехай. Йди поспи нормально, пане Марл. В цьому кріслі можуть наснитися жахи.

Він кивнув і я залишив його, по дорозі у своє внутрішнє святилище я пройшов повз інших у їхніх ліжках.

Боги, як Кіль хропів. Дивно, що хтось ще не придушив його уві сні.

Коли я сам нарешті ліг у ліжко, то відчув, як спадає принаймні частина напруги кількох останніх днів. Діями пані Вен я не переймався. Якщо в неї не було мага, вона могла скільки завгодно погрожувати кулаком, це не зашкодить мені чи моїм людям. А тепер, коли я схопив Півмісяця, Гаммонд теж турбувала мене значно менше. Максимум за кілька днів я або зламаю істоту і покину Цитадель з нею, або буду змушений спробувати і забрати в неї те, що мені потрібно. Якщо мені вдасться, то дякувати всім нікчемним богам, я залишу Белларіус. Або я міг просто вшитися звідси і спробувати зламати Півмісяць під час подорожі. Чим більше я про це думав, тим більше мені ця ідея подобалася. Я починав ненавидіти Белларіус так само, як його ненавиділа Амра.

Вперше відколи я прибув у Місто на Горі, я заснув ні разу не сіпнувшись, а з другого боку туманних воріт на мене не чекав страхітливий жах. Це був добрий, міцний сон без снів.

Тому, звісно ж, наступного дня все полетіло до дідька.

16

В мене ніколи не було хисту до ілюзій, і вони мене не цікавили. Щоб створити переконливу брехню з допомогою Мистецтва, потрібен певний склад розуму, майстерність і докладність, які здавалися мені страшно марудними. О, якщо потрібно я міг вичарувати доволі переконливу оману, щось що витримає поверхневий огляд, а навіть доторк. Я міг вдати шум, чи приховати сморід. Це можуть більшість магів. Але я ніколи не претендував на звання магістра ілюзорної магії.

Гаммонд була таким магістром.

Утримувати мага проти його волі пекельно важко. Він порве ланцюги і вигне ґрати, зірве з завіс двері, перетворить кам‘яні стіни в пил. Спалить вартових на попіл, розтопить їхню зброю і лати в блискучі калюжі.

Якщо його не осліпити, не оглушити, не позбавити можливості орієнтуватися в просторі.

Я прокинувся тому, що падав, перекидався, у вухах свистіло повітря. Я відкрив очі й побачив тільки хаос калейдоскопічних кольорів. Я викликав магічний зір, скидалося на те, що я падав у нескінченний вир енергії.