Читати книгу - "Таємничий суперник, Агата Крісті"

«Ну, вперед», — пробурмотів Томмі до себе й повторив свій попередній вигук.

—Дідько! — сказав він, і цього разу йому вдалося сісти.

За мить німець виступив уперед і приклав до його губ келих, коротко наказавши:

— Пий.

Томмі послухався. Від міцності трунку він мало не вдавився, але той дивовижним чином прочистив його розум.

Він лежав на канапі в кімнаті, де відбувалася нарада. По один бік від нього сидів німець, по другий — сторож із лиховісним обличчям, який впустив його.

Але Томмі помітив відсутність одного обличчя. Чоловіка, якого називали Номером Першим, тут більше не було.

— Уже краще? — спитав німець, прибираючи порожню склянку.

— Так, дякую, — бадьоро відповів Томмі.

— О, мій любий друже, пощастило тобі мати такий товстий череп. У доброго Конрада міцний удар. — Він кивнув у бік зловісного сторожа.

Чоловік вишкірився.

Томмі з зусиллям крутнув головою.

— О, — мовив він, — то ти Конрад, так? Здається мені, товщина черепа — це й для тебе везіння. Коли дивлюся на тебе, то майже шкодую, що дав тобі уникнути шибениці.

Чоловік загарчав, а бородань тихо сказав:

— Йому б це не загрожувало.

— Як скажете, — відповів Томмі. — Знаю я цю моду недооцінювати поліцію. Особисто я радше вірю в неї.

Його тон був вкрай незворушним. Томмі Бересфорд належав до тих молодих англійців, які не відзначені особливими розумовими здібностями, проте однозначно найкраще проявляють себе у випадках, які називають скрутним становищем. Природна сором’язливість та обережність спадають з них, наче рукавичка. Томмі чітко усвідомлював, що його єдиний шанс на втечу полягає у кмітливості, і, прикриваючись буденним тоном, відчайдушно мізкував.

Холодним голосом німець перебрав розмову на себе:

— Ти маєш що сказати перед тим, як тебе стратять як шпигуна?

— Багато чого, — відповів Томмі з тією ж світськістю, що й раніше.

— Заперечуєш, що підслуховував під дверима?

— Ні. Я справді мушу вибачитися. Але ваша розмова була такою цікавою, що взяла гору над моїм сумлінням.

— Як ти сюди потрапив?

— Старий добрий Конрад впустив. — Томмі осудливо поглянув на нього. — Не наважуся пропонувати відправити вірного слугу на пенсію, але вам справді потрібен кращий сторожовий пес.

Конрад безсило загарчав і, коли бородань обернувся до нього, похмуро мовив:

— Він назвав пароль. Звідки мені було знати?

— Так, — відгукнувся Томмі. — Звідки йому було знати? Не винуватьте бідолаху. Його поспіх дав мені насолоду бачити вас усіх на власні очі.

Йому здалося, що слова спричинили певне занепокоєння серед присутніх, але пильний німець зупинив це помахом руки.

— Мертві не патякають, — рівно сказав він.

— А, — сказав Томмі, — але ж я ще не помер!

— Незабаром помреш, мій юний друже, — пообіцяв німець.

Серед інших піднявся шепіт.

Серце Томмі забилося швидше, але його звичайна ґречність не похитнулася.

— Я так не думаю, — твердо сказав він. — Маю серйозне заперечення проти смерті.

Він спантеличив їх, це видно було з виразу обличчя його тюремника.

— Можеш навести причину, чому ми не повинні скарати тебе на смерть? — запитав німець.

—Декілька, — відповів Томмі. — Послухайте, ви поставили мені купу запитань. Дозвольте спитати вас для різноманіття. Чому ви не вбили мене одразу, доки я не прийшов до тями?

Німець завагався, і Томмі вхопився за свою перевагу.

— Тому що не знали, як багато я знаю і звідки взяв цю інформацію. Якщо вб’єте мене зараз, то ніколи не дізнаєтесь.

Але тут Борис вже не міг стримати емоцій. Він виступив уперед, розмахуючи руками.

— Ти чортів шпик! — заверещав він. — Ми з тобою не панькатимемося. Убити його! Убити його!

Залунав рів схвалення.

— Чуєш? — сказав німець, не зводячи очей з Томмі. — Що скажеш на це?

— Скажу? — Томмі знизав плечима. — Купка йолопів. Нехай самі себе спитають про дещо. Як я сюди потрапив? Пам’ятаєте, що сказав старий добрий Конрад — за вашим же паролем, так? Звідки я його дізнався? Ви ж не гадаєте, що я прийшов на цей поріг навмання й бовкнув перше, що спало на думку?

Томмі був задоволений кінцевими словами своєї промови. І шкодував лише про те, що поруч немає Таппенс, яка оцінила б їх в усій красі.

— І правда, — раптом мовив представник робітничого класу. — Товариші, нас зрадили!

Почувся огидний шепіт. Томмі заохочувально всміхнувся до них.

— Отак краще. Як можна сподіватися на успіх у будь-якій роботі, якщо не користуватися головою?

— Ти скажеш нам, хто нас зрадив, — сказав німець. — Але тебе це не врятує — о, ні! Ти розповіси нам усе, що знаєш. Борис он знає чудові способи розговорити людей!

— Ба! — глузливо відповів Томмі, борючись із винятково неприємним відчуттям у глибині живота. — Ви не станете ані катувати, ані вбивати мене.

— Чому ж? — спитав Борис.

— Бо вб’єте гуску, яка несе золоті яйця, — тихо відповів Томмі.

Повисла коротка пауза. Здавалося, що вперта, наполеглива впевненість Томмі нарешті перемагає. Вони більше не здавалися цілком упевненими в собі. Чоловік у дранті прискіпливо роздивлявся Томмі.

— Він блефує, Борисе, — тихо сказав він.

Томмі його зненавидів. Невже цей чоловік бачить його наскрізь?

Німець різко обернувся до Томмі.

— Ти про що?

— Я про що? — відгукнувся Томмі, відчайдушно намагаючись щось вигадати.

Раптом Борис виступив уперед і затрусив кулаком перед обличчям Томмі.

— Говори, англійська свине, говори!

— Не треба так хвилюватися, мій добрий друже, — спокійно сказав Томмі. — Це у вас, іноземцях, найгірше. Не вмієте зберігати спокій. Отже, я вас запитую: хіба схоже, щоб я вважав, що ви маєте якийсь шанс мене вбити?

Він упевнено озирнувся й радів, що вони не чують частого биття його серця, яке викривало брехливість його слів.

— Ні, — нарешті похмуро визнав Борис, — не схоже.

«Дякувати Богові, він не вміє читати думки», — подумав Томмі. А вголос продовжив доводити свою перевагу:

— А чому я такий упевнений? Бо знаю те, що дозволяє бути в становищі, в якому я