Читати книгу - "Лялька, Айрін Сторі Irene Story"

Жовта папка досі лежала на столі у вітальні. Елена обережно взяла її та відкрила. Там були якісь документи, фотографії з місць злочинів та доказів, роздруківка повідомлень та дзвінків з прив’язаними до них номерами. Що більше всього здивувало Елену – це наявність мапи з якимось помітками. Вона розкидала цю мапу та побачила якусь мережу незрузомілих ліній, точки, які були поєднані ними. Але чіткого зображення чи послідовності в цьому не проглядалось. Не допомагало ще й те, що це була мапа Андалусії, а не Севільї.

- Що це?

Елена запитала в Альдо, вказуючи на мапу, коли він ввійшов у вітальню.

- Це схематичне зображення місць скоєних злочинів (вбивств, грабунків чи передачі товару) «Червоними буйволами».

- Але чому це мапа Андалусії? І чому тут так багато точок?

- Тому що «Червоні буйволи» саме з Андалусії. Там вони розпочали свій шлях, а потім перебрались до інших міст. І я так розумію дістались Севільї.

- Так.

- Звідки ти їх знаєш?

- Мартін знав їх. Спілкувався чи навіть дружив.

- І це все? Через це ти подала запит, щоб знайти про них інформацію?

- Так...

- Елено.

- Ні. Ні, не через це. Я... Послухай, я можу тобі все розказати, але... По-перше, про це ніхто не має знати. А по-друге, я не хочу, щоб ти про мене погано думав, якби це по-дитячому не звучало.

- Давай спочатку поїмо, а потім розкажеш. Тільки все. Всю правду.

- Добре.

Елена не відчувала смак замовленої їжі, хоча насправді вона мала б смакувати. Її улюблена піца, але... Елена жувала автоматично і як тільки могла тягнула час. Вона непокоїлась по причині розмови з Альдо. Їй страшно було навіть подумки проговорювати, що вона когось вбила. Але Елена пообіцяла чесну розповідь, а отже так і мало б бути. То ж єдиний варіант був тягнути час. Була надія, що Альдо забуде про все, і Елена, захопивши папку, втече додому. Але Альдо вже давно як поїв і все сидів та дивився на театр одного актора, який влаштувала Елена.

- Я, звісно, перепрошую, але піца вже напевно в лід перетворилась, поки ти ще цей один єдиний шматок їси.

- Ні, анітрохи.

- Боїшся розповідати?

- Ні, що ти. Звісно, що ні.

- Ти зараз намагаєшся так правдоподібно брехати. Але знаєш, що тебе видає?

- Що..?

- Очі. Враження, що ти побачила привида.

Елена закашлялась. Альдо влучив в ціль. Вона дійсно побачила привида, примару свого минуло, адже саме цим і були для неї «Червоні буйволи». А ще її новий нічний кошмар - Матіас, якого вона заколола склом, який стік кров’ю над нею. Очі якого в останню мить наче побачили в ній прихованого монстра. І вона не хотіла, щоб цього монстра в ній побачив і Альдо. Але...

- Я вбила людину.

За одну секунду Елена промовила три слова. Вона не дивилась на Альдо. Вона чіплялась поглядом за стіл, наче це було єдине, що могло втримати її у стані свідомості.

Альдо гучно поставив склянку на стіл. Коли Елена йому зізналась, він якраз пив воду. Добре, що не вдавався.

- Що?

- Не змушуй мене повторювати.

- Не повторюй. Поясни.

Елена видихнула, та в неї витекла сльоза з правого ока.

- Коли мені було п’ятнадцять, я вбила людину. Не умисно. Це був самозахист. Один з «Червоних буйволів». Матіас. Прізвища не знаю. Вони прийшли до Мартіна на вечірку. Хотіли мене вкрасти, щоб дотягнутися таким чином до мого батька. Він тоді був тут, в Севільї, прокурором. Але мені вдалось вирватись. А потім Матіас наздогнав, став

погрожувати, що мене батько по шматкам... В результаті. Він повалив мене на землю, а я проштрикнула його склом. Розслідування не відбулось. Батько щось зробив. Напевно, пішов на поступки угрупування. Але наша сім’я дуже швидко переїхала в Мадрид, а я на фоні шоку та завдяки терапії все надійно забула. Але повернення в Севілью спричинило пробудження спогадів та відчуттів, з’явились нічні кошмари та панічні атаки, а смерть Мартіна... Вчора я поїхала до матері - вона мені все розказала. І всі фрагменти спогадів-кошмарів утворили одну картину.

Елена завершила та мовчки дивилась на Альдо. По його обличчю не можливо було зрозуміти реакцію. Він дивився на неї у відповідь. Але нічого не говорив. Тому Елена продовжила.

- Я зробила запит, ще до того, як вбили Мартіна. Мені снилося щось, і там весь час  було це: «Червоні буйволи», «Червоні буйволи». І я вирішила перевірити. Але сьогодні зранку мені сказали, що ти теж шукав про них інформацію. Тепер я розумію, чому.

Альдо подивився в вікно і вперше за час перебування Елени в нього в квартирі посміхнувся.

- Ти чого? Хіба я щось смішне розказала?!

- Ні. Звісно, ні. Але дещо в цьому є іронічне.

- Не розумію, про що ти.

- Ось, дивись.

Альдо дістав один листків з папки. Це була роздруківка переписки.