Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Таємниця Еванжеліни, Олеся Лис 📚 - Українською

Читати книгу - "Таємниця Еванжеліни, Олеся Лис"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Таємниця Еванжеліни" автора Олеся Лис. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 34 35 36 ... 100
Перейти на сторінку:
Розділ 14

Здивовано дивлюсь на похмурого графа. Про що він зібрався зі мною говорити? Та ще й наодинці. Знову в чомусь звинувачуватиме? Може думає, що я спеціально цю їхню магічну проводку зіпсувати хотіла... Саботаж влаштувала. Така собі Женька-камікадзе.

— Тео… — хмуриться доктор Ешлі. Йому, здається, теж не подобається ідея Емерея. Все ж таки не раз він був присутній при наших конфліктах.

— Я не буду засмучувати Еванжеліну. Обіцяю! — кидає на нього красномовний погляд, і Док, махнувши рукою, здається і виходить.

Міряю графа пильним поглядом. Щось не віриться в оце «не буду засмучувати». По кімнаті розливається напруга.

— Ева… — порушує тишу Теодор. Опускається в крісло, де ще недавно сидів Сет. Ловить мій погляд. Мурахи по спині танцюють, як навіжені. Щось у його погляді змінилось, і я не знаю, боятись мені цього, чи навпаки радіти. — Мені дуже шкода, що ти постраждала.

Повільно киваю. Насторожено напружуюсь. Таке відчуття, що в кінці фрази має бути «але». І оце «але» турбує.

— Тепер я вірю, що ти нічого не пам'ятаєш, — нарешті вимовляє заповітні слова. Проте радості чомусь не відчуваю. Тим більше, що далі додає: — У тебе розуму вистачило б не тикати пальцем в алладіс, навіть щоб довести мені свою амнезію.

Щільно стискаю зуби, щоб не бовкнути нічого зайвого. От ніби й повірив, але подав це у такій формі, що стає прикро. А я, між іншим, мало не вмерла.

— Я не знала що це, думала — звичайний павук.

Граф іронічно смикає бровою, але більше нічого не каже.

— Тепер ви поясните, в чому я завинила?

Підтискає губи.

— Розповім, звичайно.

І перш ніж я зрадію, додає:

— Пізніше, коли видужаєш.

Роздратовано закочую очі. Не розумію чим мій стан може стати на заваді. Але знаю, варто тільки почати наполягати, і Емерей взагалі замкнеться.

— А ти що-небудь згадала зі свого минулого життя? — показово байдуже питає. Але у глибині його очей, я ясно бачу напружену зацікавленість.

— Нічого.

Нема чого давати людині хибну надію. Раптом сподівається, що я скарби вітчима десь приховала чи заповіт.

— Добре, що це тимчасове явище, — відкидається на спинку крісла, задумливо переводить погляд на вікно. — Принаймні так стверджують лікарі…

— Ну я б не стала їм настільки беззастережно вірити, — насуплююсь. Знаю що ніколи нічого не згадаю. Неможливо згадати те, чого ніколи не знав.

— Даремно ти так кажеш, Ево. Доктор Куїнкей відмінний спеціаліст.

— Це той, що мені мізки ледве не підсмажив? — скептично гмикаю.

Вилиці Емерея раптово трохи рожевіють. Від здивування хочеться потерти очі — чи не ввижається… Треба ж. І таке буває. Обличчя Емерея похмурніє. Як у Сета, коли торкаємось теми здоров’я.

Мовчимо. Емерей і далі собі свердлить очима вікно, я розгублено воджу пальцем здорової руки по зморшках на ковдрі. 

— Добре, Ево, відпочивай. Не заважатиму тобі, — раптово підіймається, коли мовчанка вже аж дуже стає ніяковою. А далі взагалі вибиває з колії мою рівновагу — в дивному пориві простягає руку і прибирає неслухняне пасмо волосся, що впало мені на лоб. Від цього ледь відчутного торкання мене ніби б'є струмом, а чоловік різко відсмикує долоню. Дивлюся збентежено на графа, а він не менш здивовано на свої пальці, ніби не розуміючи, як таке могло статися. А потім розвертається і йде.

Як тільки за лердом зачиняються двері, в кімнату обережно прослизає Ліна.

— Леді, як же ви мене налякали, — хитає вона головою. Емоційно притискає до щік руки. — І як так ми всі не подумали, що ви можете забути про алладіс! Зате лерд Емерей… – замріяно закочує очі.

— А що лерд Емерей? — занепокоєно вовтужусь.

— Він так переймався. Притискав вас до себе. Нікому на руки не хотів віддавати, сам у кімнату заніс і в ліжко поклав. Ледь змусила вийти, бо вас перевдягала. А ось лікарю не вдалося. Граф Емерей від початку і до кінця був присутній, поки майстер Ешлі вас оглядав і лікував. Певно якісь почуття збереглись…

Мої щоки миттю заливає фарба.

— Ліно, що ти вигадуєш, — охаю. — Навіщо це графові? Він мене ненавидить!

Служниця скептично гмикає і щось бурмоче собі під ніс.

— Що ти сказала? – припідіймаюсь на ліктях.

— Від ненависті до кохання… — не закінчує фразу. Її вона вже говорить не вперше. Незворушно тягнеться до тумби, витягає невелику пляшечку, певно з ліками, й наливає воду у склянку.

— Нісенітниця! — пирхаю. — Емерей мене скоріше придушити готовий, ніж поцілувати.

— Нісенітниця чи ні, а час покаже, — все так само безпристрасно заявляє Ліна, капаючи ліки у воду. Простягає мені. — Випийте леді. Вам доктор прописав для зміцнення організму.

Слухняно випиваю гірку рідину і відкидаюся на подушки. Зараз мені зовсім не хочеться думати ні про графа і його дивну поведінку, ні про Еванжеліну. яка накоїла щось настільки непрощене, що досі відгрібаю за це. Хочеться просто додому. До звичних речей та небезпек, які я знаю на зубок. Добре, що від павука мене пташка врятувала, а якби її не було? До речі, що ж за дивне пернате мені прийшло на допомогу?

Наступні дні обережно намагаюся розпитати про види пташок, що проживають у цій місцевості, і в Сета, і в Ліни, і в Зої, але вони таких не знають. У Емерея, щоправда, не питаю. З того часу від більше до мене ні разу не навідується. Зате у Рігана щоденний післяобідній ритуал перевірити свою недолугу пацієнтку, тобто мене. Його візити приносять мені щиру радість і прикрашають мої нудні дні у ліжку.

Сет теж часто забігає, як тільки у нього з'являється вільна хвилинка. Одного разу навіть з уроку втік, щоб прийти до мене. Але тоді я його суворо відчитала, і більше він так не робить, виділяючи час після занять. 

Одного разу Зої до мене приносить Гленна. Малюк відразу виривається з її рук, влаштовується на моєму ліжку, щільно притиснувшись до боку. Не уявляю, чим завоювала таку щиру і нестримну любов цього маленького створіння, але відчувши поруч його тепле маленьке тільце заспокоююсь і сама.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 34 35 36 ... 100
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Таємниця Еванжеліни, Олеся Лис», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Таємниця Еванжеліни, Олеся Лис"