Читати книгу - "Фермерська романтика, Валерія Оквітань"

— Я тебе благаю. Я ж не пароль від банківської карти в тебе прошу. Просто поділитись. Я ж не бажаю тобі нашкодити. Мені, якщо чесно байдуже, але може тобі стане легше.

Він відверто брехав, бо байдуже не було. Женя все ж теж був людиною, розумів, як це може бути боляче. Саме тому зараз не пройшов повз та не залишив Тасю наодинці розбиратись з почуттями сестри-зрадниці та навіть з її власними почуттями.

Але якщо Тасі зручніше думати, що він не хвилювався за неї, а просто цікавився, то Євген готовий був підіграти їй. 

Дівчина сумнівалась чи варто переказувати розмову. Видно було навіть по обличчю, як думки одна з одної перескакують в її голові. Саме тому вона мовчала, і тоді, коли Жені набридло чекати і він подумав, що відповіді не отримає, вона заговорила.

— Питала нащо я матері розповіла правду, — посміхнувшись, мовила Тася, ніби їй й справді було весело. Ніби не її помиями облили під час цього дзвінка. 

— Шкодуєш?

— Про те, що розказала - ні. А от проте, що стільки часу була сліпа - так.

Вони стояли боком один поруч з одним. Кожен замислившись про своє. Дивились кудись за межі подвір’я. Там сонце вже котилося до горизонту. Хтось гнав худобу з пасовища, хтось зі знаряддям йшов додому з поля. Десь сусідський собака помітив гусака й прийнявся ганяти його по дорозі. Але жертва швидко вийшла зі своєї ролі, зайнявши позицію агресора, і тепер від нього втікав собака з гучним скавчанням.

 І лише вони вдвох просто мовчки спостерігали за цим всім.

— Тобі потрібно було в ньому розчаруватись. І добре, що це сталось зараз, а не через десять років життя. Тоді було болючіше.

Євген повернув до Тасі голову, вдивляючись в її риси обличчя. Гарна ж була дівчина. Гарна, але до біса закомплексована. На таких часто їздили всякі бовдури. Об таких добрих, як вона часто витирали ноги.

— Твоя мама сказала те саме, — легко посміхнулась, пригадуючи слова жінки, коли вона ділилась своєю історією в торговому центрі.

— Вона ж  мене виховувала.

— І це дуже хороша новина для твоєї майбутньої дружини.

Тася відірвалась від поруччя, подякувала Євгену за підтримку, а потім з червоними щоками пішла до будинку. Для того, щоб привести себе до ладу.

А Євген кинув короткий погляд на двері за якими сховалась дівчина і все не міг зрозуміти, що ж було не так у його реакції на цю розмову. 

Розуміння наскочило несподівано. Для нього так точно. Адже сам чоловік не очікував, що увесь план з доведення матері, що його не цікавить ніхто, потроху давав збій, варто було Тасі лише спокійно глянути йому у вічі.

Здається, хтось пропав?