Читати книгу - "ОстаннІ ПовІдомлення , Arachne "

Але раптом у його свідомості щось клацнуло.

"Він бреше. Це прийом. Він намагається роз'єднати нас, але якщо він так впевнений, навіщо йому пропонувати угоду?" - подумав Лукас.

Лукас уважно подивився на вбивцю, шукаючи слабкості. І тут помітив — стоячи на краю берега, вбивця виглядав напруженим. Він явно уникав робити кроки вперед. Лукас усвідомив, що крига під ним теж може бути крихкою.

"Отже, він не впевнений у своїй безпеці. Він знає, що лід тут небезпечний."

Тоді Лукас зробив несподіване - він повільно опустив пістолет і зробив крок уперед, на лід.

— Ти хочеш, щоб я її залишив? Добре, я піду, — сказав він холодно, голос його був твердий і спокійний. — Але спершу підійди ближче. Ти ж хочеш поговорити віч-на-віч?

Клер ахнула, стискаючи його руку.

— Лукасе, що ти робиш? - прошепотіла вона.

Лукас не обернувся, продовжуючи дивитись на вбивцю.

- Довірся мені.

Вбивця завмер на мить, але потім, мабуть, відчув себе впевненим. Він зробив крок уперед, потім ще один, обережно ступаючи на лід.

- Ти розумніший, ніж здається, Слоуне, - сказав він з усмішкою. — Але ж ти вже програв.

Лукас продовжував рухатися по льоду, але з кожним кроком відчував, як тріщини під ногами стають все виразнішими. Він наблизився до центру озера, потім зупинився, кинувши швидкий погляд униз. Лід під убивцею виглядав особливо крихким.

— Так, розкажи мені правду, — сказав Лукас, примружившись. - Але підійди ближче. Хочу бачити твоє обличчя, коли ти брешеш.

Вбивця посміхнувся, але в його рухах відчувалася знервованість.

- Ти думаєш, що зможеш мене обдурити?

Коли вбивця зробив ще один крок уперед, пролунав оглушливий тріск. Лід під його ногами почав різко тріскатися, і наступної секунди він звалився в крижану воду з глухим плеском.

- Ні! — закричав убивця, намагаючись ухопитися за краї криги.

Лукас різко розвернувся до Клер і крикнув:

— Тікаємо до берега! Швидше!

Вони кинулися назад, чуючи за спиною, як убивця бореться з крижаною водою, намагаючись вибратися. Крига навколо нього тріщала і кришилася, несучи її все далі в темну воду.

Діставшись до берега, Лукас обернувся. Вбивця все ще боровся, але невдовзі його крики стихли. Лід зімкнувся над ним, і водна гладь знову стала спокійною, ніби нічого й не було.

Лукас стиснув руку Клер і, дивлячись у завивалу хуртовину, сказав:

- Ми вижили.

Клер, задихаючись, обернулася до Лукаса, її очі були сповнені жаху.

- Він ... він потонув?

Лукас, важко дихаючи, похитав головою.

- Я не знаю. Але його тіло… його немає.

Вони стояли в тиші, дивлячись на замерзле озеро, де все виглядало так спокійно, але в повітрі все ще була загроза.

— Якщо він справді втопився, ми його не знайдемо, — тихо сказав Лукас. - Але якщо він вибрався... це ще кінець.

Клер стиснула його руку міцніше, і вони вдвох стояли в хуртовині, усвідомлюючи, що темрява все ще десь поряд.

***

Ранок настав повільно, але він не приніс полегшення. Сіре небо нависало над замерзлим озером, і хуртовина нарешті стихла, залишивши по собі безмежне снігове поле. Лукас стояв біля берега разом із групою поліцейських, одягнених у важкі зимові куртки. Вітер пронизував до кісток, але ніхто не звертав на це уваги.

Озеро виглядало спокійним і безтурботним, наче ніч не принесла нічого страшного. Але Лукас знав правду. Він бачив, як убивця провалився під лід, і був упевнений, що цього разу все закінчено. Однак спокій озера вселяв тривогу.

— Ви впевнені, що він тут потонув? — спитав сержант Бен Холл, що стояв поряд із Лукасом. Він кинув погляд на лід, потім на чоловіків з довгими щупами та кригорубами, які починали досліджувати поверхню.

Лукас кивнув, його обличчя було похмурим.

— Я бачив, як він провалився.

Бен насупився, поглянувши на озеро.

— Тоді чому його тіло не спливло?

Лукас мовчки дивився, як поліцейські свердлили лід і опускали довгі жердині в темну воду, сподіваючись на якийсь знак, на щось, що дасть їм відповідь.

Минуло декілька годин.

Клер, що стояла трохи осторонь, з тривогою спостерігала за тим, що відбувається. Вона нервово смикала шарф, її обличчя виражало суміш страху і недовіри.

- Чому нічого немає? - прошепотіла вона, підійшовши до Лукаса.

Він зітхнув, не відриваючи погляду від поліцейських.

— Я не знаю.

Він осікся, не бажаючи вимовляти вголос ту думку, яка не давала йому спокою.

- Чи він вибрався? - Закінчила Клер, її голос тремтів.

Сержант Холл підійшов до Лукаса, його обличчя було стурбоване.

— Ми обшукали весь доступний простір, ні слідів, ні тіла.

Лукас стиснув зуби, напруга знову охопила його.

— Або він вибрався, і ми навіть не помітили.

Клер похитала головою, її очі сповнилися жахом.

— Ні… це неможливо.

— Але його тіло немає, — тихо відповів Лукас.

Поліцейські продовжували пошуки, але Лукас знав, що відповідей більше не буде.

- Слоуне, ми повинні припинити пошуки, - сказав Холл після довгої паузи. - Ми зробили все, що могли.

Лукас кивнув, хоч усередині його все протестувало. Він знав, що це ще не кінець.

Коли всі почали збиратися, Клер підійшла ближче, її голос ледве чути.

- Ти думаєш, він все ще живий?

Лукас глянув на неї, його погляд був важким.

— Я думаю, що він не залишив би так просто.

Завірюха знову почала наростати, завиваючи над озером, приховуючи його під черговим шаром снігу.