Читати книгу - "Ваші пальці пахнуть ладаном"

В Успенському і Благовіщенському соборах Кремля відбувалися святкові служби – хресний хід, читання Євангелія і Апостола, освячення води, омовіння ікон. У церемоніях брали участь патріарх і цар, запрошувались бояри і воєводи, думні дворяни і дяки. Іноземні посли підносили різні заморські дари – здебільшого то були годинники, велика на той час рідкість на Русі. В перший день Нового року тим, хто відзначився, царі жалували чини і нагороди, гроші (дєньгу) і соболеві шуби, золоті і срібні кубки, сипали в натовп дрібну «дєньгу». Багаті роздавали по притулках милостиню або посилали туди їжу – пироги, калачі, пряники, а також одяг.

У царських палатах Московського Кремля влаштовувався святковий бенкет, званий на Русі «пиром», який за традицією відкривався смаженим… лебедем. Цілим-цілісіньким, бо тоді лебідь вважався вишуканою святковою смакотою. На стіл, як і зобов’язував «Домострой», подавалася також яловичина і свинина, качки і кури, стерлядь і лососина. Язики, потрохи лебедині, а також із чапель, журавлів і качок; а ще «зайцы сковородные, зайцы в репе, зайцы (бідні, бідні зайці російські!) рассольные» та інша смакота… Обов’язковими на столах були кутя, узвар, млинці, толокно і кисіль. А ще традиційно подавалися гори пиріжків, «хворост» (вергуни) і короваї. Серед напоїв – традиційні меди, ягідний морс, квас і настояна на різних травах горілка.

Без запрошень у гості не ходили, вважаючи, що «непроханий гість гірше татарина».

Петро Перший провів реформу календаря: 29 грудня 1699 року глашатаї під барабанний бій оголосили московитам царський указ «О праздновании Нового года», у якому зокрема говорилося:

«…По большим и проезжим улицам знатным людям и у домов нарочитых духовного и мирского чина перед вороты учинить некоторые украшения от древ и ветвей сосновых и можжевеловых, – а людям скудным каждому хотя по деревцу или ветви на вороты или под храминою своею поставить». Прикраси мали бути вже в перший день січня, на воротах, вулицях і дорогах, на дахах трактирів. Також усім городянам зобов’язувалося «учинять стрельбу из пушек или из ружей (у кого вони були), пускать ракеты, по ночам зажигать огни из хвороста или соломы».

Указ Петра І також зобов’язував вести літочислення від Різдва Христового і день новоліття, який раніше відзначався 1 вересня, відзначати 1 січня «по примеру всех христианских народов», які жили не по юліанському, а по григоріанському календарю. Повністю перевести Русь на новий календар Петро I не зміг, адже церква жила по юліанському, а тому обмежився лише переходом на січневе новоліття. Нове літочислення ще довго існувало разом зі старим – в указі від 1699 року дозволялося в документах писати дві дати – від створення світу і від Різдва Христового.

А в Кремлі з настанням Нового року відбувалися пишні урочистості. Після молебну в Успенському соборі Красною площею проходив парад військ – з барабанним боєм, з прапорами і музикою.

Дзвонили у всі дзвони, лунала «пушечная и ружейная стрельба», а тим часом «его величество с приятною ласкою поздравлял всех с Новым годом и взаимно от всех принимал поздравления». Влаштовувався «великий стол» для знатних осіб, на якому виставлялося не тільки «рейнское вино», а й інші заморські дива. Подавали «пиво приказное, хмельное, мартовское, ячное, легкое», «брагу пряную», «квас овсяный, ячный», «мед приказной, с гвоздицы, паточный, вареной, цыженый, с кардамоном, малиновый, обварной». А біля тріумфальних арок, нарочито споруджених у Москві, виставлялись чани з вином та пивом для простолюду. Увечері – незмінні феєрверки, потішні вогні, як завжди, лунали гарматні постріли. У палаці влаштовувався бал, а за ним і щедра учта – вечеря. Під час новорічних свят за Петра Першого «пальба не умолкала в течение недели».

Після Петра Першого до новорічних свят додалися музикальні вечори, бали стали яскравішими, а на придворних маскарадах всі мали бути в «маскарадных платьях: доминах, венецианах, капуцинах…» Важливою умовою тих маскарадів було одне правило: щоб тебе не впізнали! Бал відкривали менует – що був головним етикетом XVIII століття, – полонез, або «польський танець». За новорічними столами, крім традиційних для Росії напоїв, з’явилися кава, шоколад, лимонад тощо.

У маєтках ще пишнішими стали застілля. Першими подавалися холодні страви: шинка і буженина, прошпиговані часником, потім розносили гаряче – зелені щі, раковий суп з пиріжками і паштетом, далі свіжопросолена осетрина, чищені ракові шийки, солоні перепілки, фаршировані качки – на будь-який смак.

На той час перед воротами трактирів або на їхніх дахах ставилися ялинки, прив’язані до паколів. Стояли вони там до наступного року і були таким собі «фірмовим» знаком питних закладів – так тривало на протязі XVIII і XIX століть.

Вважається, що звичай ставити на новорічні свята ялинку був завезений у Росію майбутньою дружиною Миколи I, прусською принцесою Шарлоттою (Олександрою Федорівною). Звичай цей підтримали німці, які мешкали в Петербурзі – як традицію своєї батьківщини, її обрядів, звичаїв, ритуалів. На свято Різдва Христового ялинки прикрашали ліхтариками та іграшками, цукерками, фруктами та горіхами і ставили їх тільки для дітей. Підлітки отримували книги, одяг, срібло, дівчатам підносили букети, альбоми, шалі. І взагалі, предмети рукоділля, усякі вироби з дерева, малюнки, вірші.

Ялинки в будинках багатих стояли до Хрещення, іноді й до кінця святок.

Продавали їх на ялинкових базарах: біля Гостинного двору, куди дари лісів привозили селяни з навколишніх сіл, на Петровській площі, а пізніше ялинки були помічені і в інших губернських містах. Почали з’являтися й публічні ялинки, біля вокзалів тощо, де влаштовували благодійний збір коштів для бідних дітей – багаті дами охоче давали гроші, шили одяг, купували для діток цукерки, іграшки. Гроші, зібрані за білети, віддавали бідним і сиротам. Правда, Діда Мороза і його незмінної супутниці Снігуроньки ще не було – дід Мороз у шубі, закудланій шапці, з білими кучерями і великою сивою бородою, з ялинкою в руці і з мішком, повним іграшок, за спиною, – з’являвся лише у різдвяних оповіданнях… Незмінними атрибутами новорічного свята Дід Мороз і Снігуронька стануть пізніше.

Двадцяте століття Росія зустріла традиційно, нічим не виділяючи новий, 1900-й рік, з вервечки інших років. Чомусь тоді це не вважалося особливим святом, як і взагалі рубіжним ювілеєм. Але підприємці на свою вигоду все ж використали прихід ХХ століття: в торгівлі з’явилося французьке шампанське «Конец века» і «Новый век». Московська парфумерна фабрика Остроумова запропонувало покупцям під тою ж таки назвою «Новый век» цілу серію: духи, пудру, мило, одеколон. У 1900 році вперше вийшов журнал «Новый век», видавництво Сойкіна «викинуло» в продаж розкішне видання з картами і таблицями – «На рубеже столетий»…

Московські свята відбувалися