Читати книгу - "Стара казка про принцесу, Тетяна Гуркало"

Їжак, на подив Льєна, настойку із задоволенням випив, трохи походив по столу, а потім виструнчився на всю довжину і заспівав.

— Ага, алкоголь їх стимулює, — життєрадісно сказав маг, під здивованими поглядами селян дістав пошарпаний блокнот і записав це спостереження.

— Ненормальний, — захопився здоровенний мужик, який першим кинувся боротися з їжаками, і запив свої слова черговим кухлем вина.

Їжак тим часом поспівав трохи про те, як добре селянкам буде в гаремі, замовк, трохи подумав і змінив репертуар. І цього разу він співав про старого хрича, що губить сиріт. А наречений, що зворушливо слухав попередню пісню, став багряніти, хапати ротом повітря і намагатися накинути рушник на їжака, що забігав по столу.

Селяни трохи послухали і кинулися старості допомагати, покидали на підлогу посуд, що залишився, і шарахнулися якнайдалі, коли їжак почав роздуватись і світитися.

Льєн на цю справу дивився зі скепсисом і щось писав у блокноті. Шелест озирнувся і зовсім не здивувався, помітивши русявого хлопця, що виглядав з-за скособоченої хвіртки на город. Усміхався цей хлопець багатообіцяюче і дивився лише на «щасливого нареченого».

— Наречену в нього відібрали, чи що? — задумливо спитав сам себе Шелест.

Світіння від їжака відокремилося. Потім розділилося на сім частин і виросло у скуйовджених примарних тіток, які стали дружно наступати на старосту і звинувачувати у смерті своїх п'ятьох доньок.

— Він не вміє рахувати, чи що? — поставив наступне безглузде запитання Шелест.

А русявий задоволено посміхнувся і знову зник на городі.