Читати книгу - "Патя в світі Галілео. Боротьба за виживання, Любава Олійник"

— Лео тут розважається з якоюсь іншою, а робот просто випадково за ним погнався, я до цього не маю жодного відношення, — сказала  і замовкла, не наважуючись подивитися Глібу в очі, розуміючи, що цієї інформації недостатньо. Тому стала очікувати на його дії.

— Т-та-а-а-а-к, — протягнув Гліб, і його брови злетіли аж до лінії росту волосся, — Лео з іншою? І чому я зовсім не здивований, що ти в курсі? Як це взагалі сталося?! — його голос виражав повне нерозуміння ситуації.

–От бачиш, не треба було мене питати, - спробувала трохи ухилитися від подальшого розпитування.

Подіяло, він просто в шоці, сидить і нічого не каже. Нічогісінько, а вже кілька хвилин пройшло.

А потім ще кілька, і тоді я не витримала:

–Глібе, я розумію, що ви близькі, але це його життя, його помилки, його дії. Мені й самій нестерпно від цього усього, я воліла б не бачити, але що вдієш?

–З ким він був? – все-таки перетравив несподівану інформацію.

–З Ілоною, моєю однокласницею. Та й не знаю як слід кваліфікувати такі дії, як повну зраду чи просто як розвагу?

–Що ти бачила? – не заспокоювався Гліб.

–Глібе, припини. Не збираюся переповідати плітки, це робот увірвався до нього в апартаменти.

–Роботи не можуть цього зробити. Ти його принесла в руках? – дивувався моїй розповіді

–Я всього лише була зла на Лео, і переплутала роботів, гадала, що це мій, - мене перебив Гліб

–Але ж у Лео інша модель, вона в єдиному екземплярі, - вигукнув хлопець

–Коли я це зрозуміла, то попросила, щоб робот привів мене до Лео, - згадувала події

–Але він не міг виконати такого наказу? – здивовано розмірковував хлопець.

— Я сказала роботу, що Лео в небезпеці, і він як скажений помчав, — розповіла йому. Гліб дивився на мене, не розуміючи, сміятися йому чи сваритися, але я не дала йому довго роздумувати, швидко продовжуючи: — Але я не знала, що він там не сам. Коли робот увірвався, тікати було вже пізно. Картина була, м’яко кажучи, видовищна, Лео лежав на спині, а над ним "трудилася" моя однокласниця.

— От гад! — промовив Гліб, зціпивши кулаки так, що здавалося, його кістки ось-ось перетворяться на дрібну крихту. Він підскочив і приготувався бігти до "зрадника".

–Глібе, остинь. Ти нічого не зміниш, а тільки все погіршиш. Ну чого ти домагаєшся? Посваритися з другом? А далі що? А я? А ми?

Мої очі наповнювалися слізьми і я підійшла до дверей, біля яких уже був Гліб. Я обійняла і повисла у нього на плечі.

–Пробач, не хотіла тебе засмучувати, але мені важко самій, надто багато всього звалилося на голову. Допоможи мені розібратися або забери мене, - мене й справді охопив відчай. Я завжди звикла тримати усе під контролем, а тут я геть заплуталася в цьому хаосі.

Ось так Гліб тримає від мене рогалики, але мені вистачило:)