Читати книгу - "Драена: Спадщина зграї, Марі-Анна Харт"

Ділан спав, загорнувшись у теплу ковдру, коли різкий, настирливий стук у двері вирвав його зі сну. Він різко підвів голову, намагаючись зорієнтуватися в темряві. Двері прочинилися, і в кімнату швидко увійшов Тарік. Його обличчя було напруженим, а в очах читалася тривога. Він нервово стискав кулаки, ніби намагався стримати бурю емоцій.

— Вибач, що розбудив тебе, — голос його був низьким, майже уривчастим, — але це не може чекати до ранку.

Ділан потер обличчя, розганяючи залишки сну, і сів на ліжку.

— Що сталося? — Його голос ще був хриплим, але в ньому вже з’явилися нотки настороженості.

Тарік на мить замовк, ніби підбирав правильні слова.

— Відьми… — він глибоко вдихнув. — Вони відправили повідомлення.

Сон остаточно зник. Ділан відчув, як по його тілу пробіг холодний дрож. Він знав, що відьми ніколи не роблять нічого просто так.

— І що вони хочуть? — Його голос став жорсткішим, майже загрозливим.

Тарік відвів погляд, видно було, що йому важко це сказати.

— Кажи вже, — гаркнув Ділан, у грудях розгоралася злість.

Тарік важко зітхнув:

— Вони вимагають повернення Кейт. Вона… вона в’язень-втікач.

У кімнаті запала гнітюча тиша, яку порушувало лише важке дихання Ділана. Його пальці стиснули край ковдри так сильно, що кісточки збіліли. Потім він різко встав, і його очі засвітилися люттю.

— Кейт недоторканна! — його голос був як грім серед ночі. — І ніхто не змусить мене повернути її їм.

Тарік ковтнув клубок у горлі, помітно нервуючи.

— Я розумію, Ділане, але це питання складніше, ніж здається. Ми не можемо просто так відмовити їм… Переговори з відьмами — це тонка грань між миром і війною.

— І що ти пропонуєш? Віддати її?! — його очі метали блискавки.

— Я не це мав на увазі. Але нам потрібно зустрітися з ними. Спокійно, без емоцій, обговорити все.

— Обговорити що? — Ділан підступив ближче, його м’язи були напружені, ніби він готовий був кинутися в бій. — Я не віддам їм Кейт.

Тарік стиснув зуби.

— Є пару проблем. Тебе не всі підтримують. Твій дядько пішов, а із ним пішла значна частина зграї. 

Ділан провів рукою по волоссю, намагаючись заспокоїтись.

— Ти ризикуєш не тільки своєю посадою, а й життям, — тихо, але впевнено додав Тарік.

Ділан втупився в нього палаючим поглядом.

—  Я не дозволю їм забрати її.

— Я не кажу віддати Кейт, — голос Таріка став м’якшим, майже вмовляючим. — Давай спробуємо домовитися.

— Домовитися? Ти хочеш, щоб я став на коліна перед ними? — у його голосі дзвеніла зневага.

— Я хочу уникнути війни, Ділане. Ти сам знаєш, які вони сильні. Одна неправильна дія — і ми можемо втратити все.

 — Передай відьмам, що я готовий зустрітися з ними, — нарешті промовив він, його голос був холодним, мов лезо. — Але нехай не сподіваються, що я схилю голову.

Тарік кивнув, але його очі залишалися тривожними.

— Я повідомлю їх. Але будь готовий до всього. Відьми не йдуть на переговори без плану.

Ділан підійшов до вікна, вдивляючись у темряву за межами будинку. Його думки були буремними, серце важко билося в грудях. Він знав, що ця зустріч змінить все. Але як саме — ще належало дізнатися…