Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Митькозавр iз Юрківки 📚 - Українською

Читати книгу - "Митькозавр iз Юрківки"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Митькозавр iз Юрківки" автора Ярослав Михайлович Стельмах. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 34 35 36 ... 58
Перейти на сторінку:
хоч акул лови.

– Довго ти її вибирав, таку? – питаю.

– Ні, – відповідає, – в одну секунду. Оце тільки єдина й лишилася.

– Зрозуміло, – Митько докидає. – Тепер усьому табору риби вистачить на тиждень.

– Ну чого ви до хлопця причепились? – тут Наталка підбігає. – Не слухай їх, Славко, це вони од заздрощів.

– Звичайно, од заздрощів, – Митько їй. – Та з таким приладдям прямісінька дорога на Тихий океан. Він акул грузилом по голові бив би, а потім гачком оцим витягав.

Славко насупивсь.

– Я, – каже, – тебе зараз по голові грузилом, якщо не відчепишся.

Він засунув вудку під ліжко й подався копати черви.

Десь надвечір одзиває мене Митько й каже:

– Слухай, я таке придумав! Ніколи не здогадаєшся. І ніхто не здогадається. От казанок варить! Аж не віриться іноді, що людина може таке придумати!

– Цікаво!

– Правда-правда. Іноді аж сам дивуюсь – і звідки я такий розумний?

– Та говори вже швидше, що ти базікаєш!

– Слухай, – повторив Митько. – Сьогодні після вечері, але до відбою, ми підемо на річку, виберемо на березі зручненьке місце, з якого завтра ловитимемо, і кинемо у воду приманку. За ніч на нашу приманку назбирається сила-силенна риби, і взавтра на змаганні ми з цього місця наловимо стільки, що нікому й не снилось. Ну і, звісно, станемо чемпіонами табору.

– Ух ти! – кажу. – От молодець!

– А ти що ж думав!

Після вечері ми набрали в їдальні повні кишені хліба, і потім Митько довго розминав його з глиною у десь роздобутій мисці.

– Це, – каже, – приманка буде, бо інакше хліб течією знесе, а так глина його триматиме на одному місці.

Вже добряче стемніло, і ми заспішили до річки, щоб повернутись до відбою.

Тільки-но ступили на лісову стежку, як навстріч нам дві постаті. Ми ледь устигли відскочити за кущі. Чуємо:

– За ніч рибка й збереться там, де ми макухи накидали, а вранці й на голі гачки кидатиметься. Так що будь певен – ми більше за всіх наловимо!

– Ти бач! – здивувався Митько. – Це ж Вітька з Вовкою. Навіть макухи десь дістали. Розумники!

– Значить, і вони те ж саме, що й ти, придумали?

– Ти ж чув…

Наближаємось до берега і ще здалеку чуємо: шубовсть, шубовсть! – у воду. І якась тінь над річкою.

– Ну й ну! – дивуюсь. – Іще хтось приманку кидає.

– Бачу! – Митько у відповідь. – Ну й народ!

Вибрали ми зручненьке місце, закинули нашу глину з хлібом і назад гайнули, але вже не самою стежкою, а вздовж неї, лісом. Дорогою нам іще двоє стрілися.

– І ці туди ж! – друг мій каже. – Сорому в людей немає.

А хвилин за тридцять після відбою, як усі поснули, чую – Генка заворушився, з ліжка встає. Взув сандалі, понишпорив у тумбочці – і хода з намету. Митько теж підхопивсь і за ним слідом. За якийсь час повертається:

– І Генка до річки побіг. От би не подумав! І не плаче вже, як уночі ходить.

– Що ж то завтра буде, Митю? – я шепчу. – Усі, виявляється, такі розумні, як і ти!

– Розумні! Безсовісні, а не розумні! Обманщики!

Він іще довго щось бурмотів, лаючи всяких там пройдисвітів, які різними хитрощами намагаються посісти перше місце. Потім затих, мабуть, заснув.

Я ще трохи полежав, а тоді заснув теж.

А назавтра по сніданку вишикувались ми всі, учасники змагання, й подалися на річку. Попереду Сергій Анатолійович із відром, а ззаду Славко з акордеоном своїм у футлярі теліжиться.

– Ти навіщо акордеон тягнеш? – його питаю.

– А це тільки футляр!

– Він у футляр рибу складатиме, – Вітька сміється. – Все-таки більше влізе, ніж у відро.

Тільки-но завидніла попереду вода, як народ щодуху кинувсь уперед – займати свої здобрені приманкою місця. За мить кожен сидів на власному місці, мов усе життя лише з нього й ловив.

А Юрко з Вітькою ледь не побилися.

– Це, – обоє кричать, – моє місце!

– Тож вони обидва тут рибу вчора приманювали, – хихотів Митько.

Лиш один Славко ходив, мов сирітка, уздовж берега, але його звідусюди гнали.

Зрештою хлопець знайшов якусь місцинку поодаль, приготував вудку і вмостився на футлярі.

– На землі, – каже, – сидіти – застудитися можна. А на футлярі – ніколи! І ноги не заболять.

Аж тепер ми зрозуміли, нащо він його на річку тягнув.

Підійшов і Сергій Анатолійович.

– Ач, як вам нетерпеливиться, – каже. – Змагання триватиме дві години, бо о дванадцятій у таборі читатимуть лекцію як вберегтися від сонячного удару. Приготувались! – він подивився на годинник. – Почали!

– Ну, тримайсь! – поплював на гачок Митько і закинув вудку. – Тепер тільки встигай витягати!

Проте, як виявилося, триматися було не так уже й потрібно. Навіть зовсім ні до чого було триматися, бо ми просиділи хвилин із сорок, і за цей час ні в кого й разу не клюнуло.

– Що ж це таке? – занепокоївся зрештою Митько. – Нічого не розумію!

Він іще почекав, а тоді почав бігати від одного рибалки до другого й питати:

– Ну як, клює? А в тебе?

Навіть до Славка підбігав. Але той сидів на своєму футлярі, дивився непорушно на поплавець і повторював:

– Ловись, рибко, велика й маленька! Ловись, рибко, велика й маленька!

– Ти краще за своїм поплавцем слідкуй, – порадив Митькові Сергій Анатолійович. – А то тільки людям заважаєш.

Митько посидів трохи над своєю вудочкою, а тоді знову став бігати й питати:

– Ну як, клює? А в тебе?

Отак він бігав і питав, аж поки не зачепив ногою нашу коробочку з горохом, і вона булькнула у воду.

– Ех ти ж, розтелепа! – розсердився я. – Добігався! З тобою рибу лише полохати, а не ловити! Що тепер на гачок насаджувати?

Але тут Сергій Анатолійович підвівся:

– Візьміть у мене кілька черв’яків. Та й скоро вже кінчатимемо.

Ми знов закинули гачки, але риба так і не клювала. І не тільки в нас – ні в кого. Лише Сергій Анатолійович спіймав одного пічкурика, але він ловив не для змагання, а просто для себе.

Декому така риболовля скоро набридла, і вони пішли собі назад у табір, а дехто, тобто Митько, Славко, ще три хлопці і я, сиділи й сиділи, хоч сонце вже пекло аж-аж. А Славко все примовляв:

– Ловись, рибко, велика й маленька! Ловись, рибко, велика й маленька!

Зрештою Митько заявив:

– Я знаю, що деякі заводи спускають у річки отруйні виробничі відходи, і від цього вся риба здихає. Мабуть, і на нашій річці десь є такий завод. Даремно ми стараємось.

– А як же той пічкур, що Сергій Анатолійович упіймав?

– А в нього,

1 ... 34 35 36 ... 58
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Митькозавр iз Юрківки», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Митькозавр iз Юрківки"