Читати книгу - "Сповідь відьом. Тінь ночі"

— Усе буде добре, — заспокоїла я його. Філіпу просто доведеться прийняти мене у родину. Як і брат та сестра Метью, він не матиме іншого вибору.

— Не сподівайся, що тобі вдасться перехитрити його, — попередив мене Метью. — Може, ти й схожа на мою матір, як стверджує Гелоуглас, але навіть вона час від часу потрапляє в його тенета.

— А ти й досі дійсний член Конгрегації? Це завдяки цьому ти дізнався, що Нокс і Доменіко також є її членами? — Відьмак Пітер Нокс переслідував мене з тієї миті, як я видобула манускрипт Ешмол-782 зі сховів Бодлійської бібліотеки. А Доменіко Мішель був вампіром, який вже давно мав зуб на де Клермонів. Перед тим як іще один член Конгрегації спіймав мене і піддав тортурам, він побував у замку Ля-П’єр.

— Ні, — кинув Метью і відвернувся.

— Значить, слова Хенкока про те, що в Конгрегації завжди присутній один із де Клермонів, уже не відповідають дійсності? — спитала я, затамувавши подих. «Скажи «так», навіть якщо це неправда», подумки підштовхнула я його.

— Це й досі так, — відповів Метью безпристрасним тоном, розчавивши мою надію.

— Тоді хто ж? — спитала я тремтячим голосом. — Ізабо? Болдвін? Невже Маркус?

— У моєму родинному дереві є створіння, яких ти не знаєш, Діано. У всякому разі, я не маю права видавати особи тих, хто є членами Конгрегації.

— А правила, що є обов’язковими для решти, — вони стосуються членів твоєї родини? — поцікавилася я. — Ти втручаєшся в людську політику — я бачила бухгалтерські книги, які беззаперечно доводять цей факт. Ти що, сподіваєшся, що цей загадковий член Конгрегації якимось чином врятує нас від її гніву, коли ми повернемося до нашого сьогодення?

— Не знаю, — напружено відказав Метью. — Я ні в чому не впевнений на сто відсотків. І більше нікому й нічому повністю не довіряю.

***

Плани нашого від’їзду швидко набули конкретних обрисів. Волтер та Гелоуглас сперечалися з приводу найкращого маршруту, а Метью тим часом упорядковував свої справи.

Хенкока разом із Генрі відрядили до Лондона з пакунком кореспонденції, загорнутим у шкіру. Будучи пером Об’єднаного Королівства, герцог мав обов’язок з’являтися при дворі сімнадцятого листопада з нагоди річниці сходження на престол королеви Єлизавети. Джордж і Том зібралися і відбули до Оксфорда з грубенькою сумою грошей та зганьбленим Марлоу. Хенкок попередив їх про небезпечні потенційні наслідки, якщо демон і далі займатиметься своєю підступною діяльністю. Метью буде далеко, зате Хенкок перебуватиме від Кіта на відстані меча і без вагань пустить його в діло, якщо на те виникне потреба. Окрім того, Метью дав Джорджу вказівку стосовно конкретних запитань, які він має поставити знавцям в Оксфорді щодо алхімічних манускриптів.

Мої ж справи упорядкувати було значно простіше. Мені не треба було збирати багато речей, лише сережки Ізабо, мої нові черевики та кілька предметів одягу. Франсуаза постаралася пошити мені для подорожі міцну світло-брунатну накидку. Її високий, оторочений хутром комір щільно облягав мою шию, щоб захищати від вітру та дощу. Те саме призначення мали виконувати шовковисті лисячі шкурки, підшиті до підкладки цієї накидки, як і хутрова оторочка по краях моїх нових рукавичок.

Перед самим від’їздом я здійснила в Старій Хижці свій останній значущий вчинок: віднесла до бібліотеки нотатник, який подарував мені Метью. Дорогою до Сеп-Тура він міг легко загубитися, і мені хотілося, щоб мій щоденник лежав якомога далі від завидющих очей. Нахилившись до очерету, розкиданого по долівці, я підняла гілочки розмарину та лаванди. А потім сіла за письмовий стіл Метью, вмочила перо в чорнильницю і зробила в щоденнику свій останній запис.

Новини з дому. Ми готуємося до подорожі.

Легенько дмухнувши на слова, щоб висушити чорнило, я вклала розмарин та лаванду поміж сторінок. Моя тітка використовувала розмарин для заклинань на пам’ять, а лаванду — щоб вдихнути нотку застереження в любовні чари; це була доречна комбінація для наших нинішніх обставин.

«Побажай нам удачі, Саро», — прошепотіла я, засунувши маленьку книжечку в глиб шухляди, сподіваючись знайти її там, якщо мені судилося повернутись.

7

Рима Хаєн люто ненавиділа місяць листопад. Денні години скорочувалися й усихали, з кожним днем програючи битву осіннім сутінкам на кілька додаткових секунд. А бути в цю незатишну пору в Севільї — то взагалі жах, бо ціле місто вже готується до Різдвяних свят, а тут іще й дощ докучає, налітаючи ледь не кожні п’ять хвилин. І без того хаотичний стиль водіння місцевих мешканців погіршувався з кожною годиною.

Рима тижнями просиджувала за своїм робочим столиком. Її начальнику забаглося розчистити на горищі складські кімнати. Минулої зими дощова вода просякла крізь старезну потріскану черепицю даху такого ж старезного будинку, а прогноз погоди на найближчі місяці був іще гірший. Грошей для розв’язання цієї проблеми не було, тому персонал почав переносити запліснявілі картонні коробки на сходи, щоб майбутні буревії не змогли пошкодити нічого цінного. Решти позбувалися тишком-нишком, причому так, щоб жоден потенційний спонсор не здогадався, що тут відбувається.

То була негарна шахрайська робота, але її слід було виконати, подумала Рима. Бібліотека становила маленький спеціалізований архів зі слабкими ресурсами. Основна частина його колекцій надходила від відомої андалузької родини, чиї представники могли простежити свій родовід аж до Реконкісти, коли християни відвоювали півострів у мусульман, які захопили його у восьмому сторіччі. Мало хто з науковців виявляв бажання порпатися в химерних книгах та предметах, що накопичувалися в родині Гонсалве роками. Більшість дослідників воліли відвідувати архів Індій, розташованій на тій самій вулиці, і сперечатися там про Колумба. А її земляки-севільці хотіли мати у своїй бібліотеці який-небудь найновіший трилер, а не ветхі посібники та збірки інструкцій Ордену Єзуїтів за вісімнадцяте сторіччя та журнали жіночої моди сторіччя дев’ятнадцятого.

Рима взяла зі столу невеличку книжечку й опустила з чола на очі окуляри у яскравій оправі,