Читати книгу - "Точка Обману"

Востаннє перечитавши повідомлення, Габріель зиркнула на годинник. У її розпорядженні ще година часу.

30

Тепер, коли метеорит успішно витягли з криги, керівник НАСА почувався менш знервовано. «Усе нарешті стає на свої місця, — подумав він, ідучи через купол до робочого місця Майкла Толланда. — Тепер нас ніщо не зупинить».

— Ну, як справи? — спитав Екстром, підходячи ззаду до телеведучого.

Толланд відірвався від комп’ютера. Вигляд у нього був утомлений, але щасливий.

— Майже закінчив редагування. Зараз просто додаю відео-матеріал про підйом метеорита, знятий вашими людьми. Закінчую з хвилини на хвилину.

— Чудово. — Річ у тому, що президент попрохав Екстрома переслати йому документальний фільм, як тільки він буде готовий.

Хоча спочатку Екстром і ставився скептично до рішення президента скористатися послугами Майкла Толланда в цьому проекті, він передумав, коли побачив чорновий варіант фільму. Натхненні і жваві коментарі, якими відомий телеведучий супроводжував подачу відеоматеріалу, в поєднанні з інтерв’ю, котрі він узяв у відомих науковців, талановито переплавлялися в захопливий та надзвичайно дохідливий науково-популярний фільм тривалістю п’ятнадцять хвилин. Толландові без особливих зусиль удалося те, що так часто не вдавалося НАСА, — описати наукове відкриття на такому рівні, щоб пересічний американець зрозумів, про що йдеться, і при цьому не відчув зверхності й зарозумілості з боку творців фільму.

— Коли впораєтеся з редагуванням, — сказав Екстром, — принесіть готовий продукт до прес-центру. Я дам кому-небудь завдання переслати цифрову копію до Білого дому.

— Так, сер, — відповів Толланд і знову заглибився в роботу.

Екстром пішов далі. Дійшовши до північної стіни, він з приємністю відзначив, що «прес-центр» вийшов вдало. На льоду простелили великий блакитний килим. Посередині килима встановили довгий симпозіумний стіл з кількома мікрофонами та емблемою НАСА, а на задньому тлі виднівся величезний американський прапор. А попереду, завершуючи цю вражаючу картину, на почесному місці стояв метеорит, притягнутий сюди на спеціальному піддоні.

Екстром із задоволенням спостеріг, що настрій у прес-центрі був святковий. Більшість його підлеглих скупчилися біля метеорита, приклавши руки до його й досі теплої поверхні, — наче мандрівники, що простягають руки до табірного вогнища.

Директор НАСА вирішив, що слушний момент настав. Він підійшов до кількох картонних ящиків, що стояли на льоду з тильного боку прес-центру. Уранці він наказав доставити ці ящики з Гренландії.

— Пригощаю всіх! — заволав він, роздаючи бляшанки з пивом ошелешеному персоналу.

— Гей, босе! — вигукнув хтось. — Оце так! Воно навіть охолоджене!

І всі зареготали.

— Стривайте, — скрикнув якийсь чоловік, добродушно скривившись на свою банку пива. — Це пійло — з Канади? Де ж ваш патріотизм?

— У нас обмежений бюджет, хлопці. Це найдешевше, яке мені вдалося знайти.

І знову вибух сміху.

— Усім любителям пива — увага! — загорлав один телевізійник у мікрофон. — Зараз ми перейдемо на спеціальне медіа-освітлення. Через яскраве світло у вас може виникнути тимчасове засліплення!

— І не цілуватися в темряві, — додав якийсь дотепник. — Це ж програма для сімейного перегляду.

Екстром задоволено хихикнув, насолоджуючись веселощами, а тим часом його команда здійснювала останні приготування прожекторів і допоміжних світильників.

— Переключення відбудеться через п’ять, чотири, три, дві...

Галогенні лампи згасли — і всередині купола швидко почало темніти. За кілька секунд згасли всі лампи, і житлосфера поринула в непроглядну темряву.

Хтось заверещав від удаваного переляку.

— Хто вщипнув мене за сраку? — почувся чийсь голос.

Темрява тривала лише якусь мить, а потім її пронизало сліпуче світло медійних прожекторів. Усі мимоволі примружилися. Тепер трансформацію було завершено: північний сегмент житлосфери НАСА перетворився на телевізійну студію. Решта купола скидалася на зяючий темний сарай. Єдиним освітленням там було відбите від стелі світло прожекторів, що кидало довгасті тіні на спорожнілі робочі місця.

Екстром відійшов назад у тінь, щасливо спостерігаючи, як члени його команди крутяться біля яскраво освітленого метеорита. Він почувався, як батько під час різдвяних свят, що бачить, як бавляться навколо ялинки його діти.

«Бачить Бог, вони на це заслужили», — подумав Екстром, навіть не підозрюючи, яка катастрофа на них насувається.

31

Погода мінялася.

Як суворий передвісник прийдешньої біди, катабатичний вітер тужливо завив і щосили шарпнув намет, у якому знайшли притулок бійці підрозділу «Дельта». Керівник групи, опустивши додаткове захисне покриття, повернувся до своїх підлеглих. Вони вже переживали таке. Негода скоро скінчиться.

Дельта-Два якраз вдивлявся у відеорепортаж, трансльований мікророботом.

— Поглянь на ось це, — стривожено мовив він.

Дельта-Один підійшов до нього й уп’явся поглядом в екран. Усередині житлосфери було темно, за винятком яскраво освітленого квадрата з північного боку біля імпровізованої сцени. Решта купола проступала тьмяними обрисами.

— Усе нормально, — прокоментував він. — Вони випробовують телевізійне освітлення перед сьогоднішньою прес-конференцією.

— Та не в освітленні справа, — сказав Дельта-Два і показав на темну пляму посеред льоду — заповнену водою шахту, з якої нещодавно витягнули метеорит. — Онде проблема.

Дельта-Один придивився до отвору. Його і досі оточували пілони, і поверхня води видавалася спокійною.

— Нічого не бачу.

— А ти придивися. — І Дельта-Два посунув джойстик, скерувавши робота ближче до поверхні води.

Дельта-Один уважніше придивився до темного озерця талої води — і отетеріло відсахнувся.

— Що це, в біса, таке?

Дельта-Три підійшов до них і теж придивився. І теж отетерів.

— Господи, це що — яма, з якої витягнули метеорит? А хіба з водою може коїтися щось подібне?

— Ні, — мовив Дельта-Один. — Стовідсотково не може.

32

Хоча Рейчел Секстон і сиділа зараз у металевому ящику за три тисячі миль від Вашингтона, вона почувалася так, неначе її викликали безпосередньо до Білого дому. Перед нею на моніторі відеофону виднілося кристально чітке зображення президента Зака Герні, який сидів у вузлі зв’язку Білого дому на тлі величезної президентської печатки. Цифровий аудіозв’язок був бездоганним, і, за винятком ледь помітного запізнення сигналу, можна було подумати, що співрозмовник перебуває в тій самій кімнаті.