Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Томасина 📚 - Українською

Читати книгу - "Томасина"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Томасина" автора Пол Гелліко. Жанр книги: 💙 Дитячі книги / 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 34 35 36 ... 89
Перейти на сторінку:
люди, владарі країн, але, не вагаючись, уклоняються нам, просять у нас благословення, курять перед нами фіміам, приносять нам дари, співають нам і призначають жерців і прислугу для нас.

Коли я чула їх наближення, супроводжуване бумканням тамбуринів, бринінням систр і гуком сурем, коли я здалеку чула дим ароматних курінь і розмірені людські кроки та людські голоси, що співали хвалебних пісень, коли я вслухалася у слова прохачів — «О, велика богине Баст, о, Баст-Ра, о, Секмехт-Баст-Ра, дочка сяйливої Небесної Владарки, заступниця небесного батька Сонця, якій курять фіміам, о Чудесна, зглянься на мене, ницого просителя, згукнися на мою молитву…» — мені було важко стримати сміх.

Але десь у глибинах свідомості мені було жаль цих нещасних.

Напевне, боляче, коли ти такий великий і водночас — такий малий, коли ти — володар усього і при цьому нічим не володієш, коли ступаєш по землі як завойовник — і жодної миті не можеш прожити без остраху.

У дні, коли я була божеством, а мого батька — бога сонця Ра — називали Великим Котом, я уособлювала благодатну силу сонця; опікувалася родючістю полів і плодючістю жінок; була сама краса і хтивість; ієрогліф, що позначав моє ім’я, мав вигляд пляшечки з парфумами; я заспокоювала тих, кого виводив з рівноваги повний місяць, боролася з пустельним шакалом за душу світу.

Адже шакал — це втілення брехні, Пес Зла. Нашим світом керували боги та богині, я була однією з них, і жодна пташка, жодне ягня не могли постраждати від жорстоких зловмисників. В одвічній боротьбі добра і зла той, хто вірує у богів, знає, що доброчинність завжди торжествує, і перемога буде наша. Бурі тьмарили небо, вітри спустошували все і вся, громи та списи блискавиць розпорювали небеса, та врешті-решт знову з’являлося сонце, і човен його линув небесним склепінням, потім сходили зорі та місяць, і світом знову правила гармонія.

Такими були дні моєї могутності, коли я могла проклинати і пробачати, давати світу лад і визначати людські долі, карати і винагороджувати, благословляти й заступатися, являти сяйво сонця людям для розваг і дарувати сяйво місяця закоханим. То були дні, коли люди присягались «ім’ям великої Баст», а я могла творити чудеса, якщо мала бажання.

Сьогодні все зовсім не так, і сили мої вже не ті, адже ніхто не вірить, що я богиня, ніхто мені не поклоняється й не молиться, навіть Лорі, хоч вона мене й любить, прислуговує і навіть виконує ранкові та вечірні ритуали, яких я потребую; нехай не так, нехай по-своєму, та все ж виконує. Щоб ти лишалася богинею, щоб зберігала божественну силу, люди повинні вірити в твою божественність, у твою владу й міць, як вірили тоді, коли я старшувала в храмі Хуфула в далекому Бубастісі.

Тоді в кожній істоті — будь то скарабей, миша, крокодил, корова, не кажучи вже про котів, — було присутнє священне начало, і те начало спонукало до вчинків не людських чи тваринних, а божественних. Воно давало здатність чути людські мольби, людські страхи та відчаї, та мотати, мотати клубок, впливаючи на нитку її долі. Бо людина сама у це вірила. Ми, боги та богині, жили й помирали, та наша сила залишалася при нас — і залишатиметься доти, доки у світі житиме бодай одна людина, яка вірить у них вірить, яка до них звертається.

Мені було дивно, що моя жриця Лорі не знала, хто я, що я і звідки прийшла, адже вона з тих істот, які відчули колись дотик божественної сили. Світ, у якому вона мешкала, більшою мірою був не її, а мій. То був світ дрібних створінь, яким вона була за няньку, матір, подругу і прислужницю. Так само, як і ми, Лорі бачилася і спілкувалася з отою дрібнотою, чий час давно пішов у забуття, — малим чарівним народцем, який з передвіку допомагав людям і підтримував з ними приязні стосунки: ельфами та феями, водяними наядами та деревними дріадами, гномами, домовиками, лісовиками, а ще — русалками і видимими та невидимими духами. Крім них, Лорі бачила і навіть спілкувалася з ангелами і архангелами, херувимами і серафимами.

До всього ж моя Лорі була ткалею. Вона сукала з вовни нитку, напряжене мотала у клубки і ткала полотно. І потім та овеча вовна, але уже у вигляді матерії, верталася до фермерів та пастухів у горах. За полотно вони платили їжею та грішми, і для власних потреб їй цілком вистачало і того, і того. Часом приносили щось потрібне в притулку, де Лорі лікувала хворих звірів, і тих, яких вона знаходила в лісі, і тих, які приходили самі: ліки, бинти, звичайний смалець і всякі жири для виготовлення всяких мастил. Трави для мастил вона, звісно, збирала сама.

Я, Баст-Ра, богиня Бубастіса, що правила в Єгипті року 1957 до пришестя Бога Христа, улітку року 1957 після його народження в помешканні Лорі неподалік Інвераноха, у шотландському графстві Аргайл, обзавелася власним святилищем і знову вступила до храму свого імені.

Я добре пам’ятаю той день, коли з Небес, із рук Хатор зійшов мій Ка і знов оселився в котячому тілі, а Лорі вдихнула у мене життя.

Вона поклала мене перед невеличким кам’яним будиночком, що мав стати мені новим храмом, і, звертаючись до звіриного гурту, сказала:

— Оце ваша нова товаришка, її зватимуть Таліта.

Гурт був доволі різношерстий: троє котів, кошеня, ба навіть не одне, а двоє, сіра галка, шолудивий шотландський тер’єр, стара вівчарка і білка. Коти засичали на мене, собаки загарчали, галка заскреготала, мов немащені двері, а білка сердито зацокала.

— Ану цить! — прикрикнула Лорі. — Хіба так зустрічають гостей? Як вам не соромно!

Один кіт — жовтий з пошрамованою мордою, як я пізніше дізналася, його звали Мак-Мердок, — вигнув спину дугою, але Вуллі, звичайного вигляду чорний котяра без натяку на родовід, але найстарший з них, пригадав якісь гарні манери, він підійшов до мене і сказав:

— Перш ніж вітатися з тобою, ми хотіли би знати, хто ти і звідки взялася. І навіщо ти в нас? Як бачиш, компанія у нас нівроку, куди вже більше, і хтозна, може, ми

1 ... 34 35 36 ... 89
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Томасина», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Томасина"