Читати книгу - "Хрещений батько"

шнурок. Зашморг затягся, перепиняючи дихання. Лице Луки побагровіло, руки знесиліли. Татталья разом із Солоццо тепер тримали його не напружуючись, з якоюсь дитячою цікавістю на обличчях, поки чоловік ззаду Луки дужче й дужче стягував зашморг. Раптом підлога під ногами стала мокрою й слизькою. Мозок Луки втратив контроль над м’язами, з його тіла виходили лайно і сеча. Він знесилив, його ноги підігнулися, тіло обвисло. Солоццо і Татталья випустили його руки, і лише незнайомець стояв коло жертви у напівприсяді, щоб не віддалитися від обм’яклого тіла Луки, і затягував зашморг настільки туго, що той аж врізався в м’язи на шиї й незабаром зник. Очі Луки вилазили з лоба, ніби у надмірному здивуванні, і лише ця здивованість здавалася єдиним людським, що залишилося. Він був мертвий.

– Дуже важливо, щоб його не знайшли, особливо зараз, – сказав Солоццо, повернувся на підборах і зник у темряві.

Розділ VIII

Наступного дня після замаху на дона Корлеоне у «родині» роботи було по самі вуха. Майкл залишався біля телефона, передаючи послання Сонні. Том Хейген підшукував підходящого для обох сторін посередника, щоб домовитися про зустріч із Солоццо. Турок раптом став дуже обережний. Можливо, він знав, що найздібніші люди «родини» під керівництвом Клеменци й Тессіо нишпорили містом, намагаючись напасти на його слід. Проте Солоццо, як і всі члени «родини» Татталья, десь переховувався. Сонні передбачив, що ворог мусив удатися до цієї елементарної обережності.

Клеменці доручено Полі Гатто. Тессіо отримав завдання з’ясувати, де перебував Лука Бразі. Лука не приходив до себе додому з вечора напередодні замаху. Це погана ознака. Але Сонні не припускав, щоб Бразі виявився зрадником або потрапив у пастку.

Матуся Корлеоне залишилася в місті у друзів «родини» поблизу лікарні. Зять Карло Ріцці запропонував свої послуги, але йому наказали пильнувати справу, яку доручив йому дон Корлеоне – незаконний тоталізатор на прибутковій території в італійській частині Манхеттена. Конні залишилася з матір’ю в місті, щоб навідувати батька в лікарні.

Фредді ще не оклигав від снодійного і лежав у своїй кімнаті в батьківському домі. Сонні й Майкл навідалися до нього і були вражені блідістю і явною хворобливістю.

– Господи, – сказав Сонні Майклові, вийшовши від Фредді, – у нього такий вигляд, ніби його продірявили ще гірше, ніж старого.

Майкл знизав плечима. Йому траплялося бачити солдатів після бою в такому стані. Але він ніколи не сподівався, що таке станеться з Фредді. Він пам’ятав, що середній брат у дитинстві був фізично найміцнішим із них усіх. Він був також найслухнянішим сином свого батька. Проте всі знали: дон давно відкинув думку, що середній син посяде помітне місце в «родинному ділі». Він був не досить кмітливий і до того ж не досить жорстокий. Надто легко поступався й не мав потрібної сили волі.

Пізно опівдні Майкл прийняв дзвінок від Джоні Фонтане з Голлівуду.

Слухавку взяв Сонні.

– Ні, Джоні, не варто тобі приїздити, щоб провідати старого. Він дуже слабий, твій візит наробить тобі поганої слави, а старому, я знаю, це не сподобається. Почекай, поки йому покращає, ми перевеземо його додому, тоді й навідаєшся до нас. Гаразд, я перекажу йому твої побажання. – Повісивши слухавку, Сонні зауважив Майклові:

– Старий зрадіє, що Джоні хотів прилетіти з Каліфорнії навідати його.

Згодом один із Клеменциних хлопців покликав Майкла до телефона на кухні. Телефонувала Кей.

– Як здоров’я твого батька? – запитала вона. В її голосі відчувалася напруженість. Майкл розумів, що Кей не хочеться вірити газетним повідомленням про випадок із доном Корлеоне, у яких його називали гангстером.

– Усе буде гаразд, – сказав він.

– Чи можна мені разом із тобою провідати його в лікарні? – запитала Кей.

Майкл засміявся. Він колись розповів їй, наскільки важливі такі візити для того, хто прагне сподобатися старим італійцям.

– Це особливий випадок, – відповів він. – Якщо хлопці з газет дізнаються, як тебе звуть, про твоє походження, то ти потрапиш на третю сторінку «Дейлі ньюс». Дівчина зі старої американської сім’ї – янкі – зв’язалася із сином великого боса мафії. Як це сподобається твоїм рідним?

– Мої рідні ніколи не читають «Дейлі ньюс», – холодно відповіла Кей.

Знову запала напружена пауза, потім Кей запитала:

– У тебе все гаразд, правда ж, Майку? Тобі ніщо не загрожує?

– Усі кажуть, що я хлопчик-мазунчик у сім’ї Корлеоне, – відповів Майкл сміючись. – Я нікому не страшний. Отож ніхто не схоче завдати собі клопоту зі мною. Ні, Кей, усе лихе вже позаду. Це просто якийсь нещасливий випадок. Я тобі поясню, коли ми зустрінемося.

– А коли це трапиться?

Майкл подумав хвильку.

– А що як сьогодні пізно ввечері? Повечеряємо у тебе в готелі, а потім я навідаюся в лікарню до мого старого. Мені вже набридло сидіти вдома й відповідати на телефонні дзвінки. Гаразд? Але нікому ні слова. Я не хочу, щоб фотокореспонденти наклацали знімків із нас обох. Тут не до жартів, Кей, така історія була б страшенно неприємною, надто для твоєї рідні.

– Гаразд, – відповіла Кей. – Я чекатиму. А може, сходити купити щось на Різдво для тебе?

– Ні, – відповів Майкл, – просто будь готова.

Кей засміялася трохи збуджено.

– Буду. Адже я завжди готова, хіба не правда?

– Так, правда, – відказав він, – через те ти моя найкраща дівчина.

– Я люблю тебе, – проворкотіла Кей. – Ти можеш мені сказати так?

Майкл зиркнув на чотирьох громил, що сиділи на кухні.

– Ні, – відповів він. – До вечора, гаразд?

– Гаразд!

Він поклав слухавку.

Нарешті з’явився після сьогоднішньої роботи Клеменца і сновигав по кухні, готуючи велику каструлю томатного соусу. Майкл кивнув йому й подався в наріжну кімнату, де Хейген і Сонні нетерпляче чекали на нього.

– Чи Клеменца вже тут? – спитав Сонні.

Майкл усміхнувся.

– Варить спагеті, наче для цілої армії.

Сонні нетерпляче перебив:

– Скажи йому, хай перестане вовтузитися з тим лайном, а йде сюди. У мене є для нього важливіші справи. І Тессіо також поклич!

За кілька хвилин усі вже сиділи в кабінеті. Сонні коротко спитав Клеменцу:

– Ти про нього пам’ятаєш?

– Більше його не побачиш, – запевнив Клеменца.

Майкла шпигонуло, наче електрикою: зрозумів, що це говориться про Полі Гатто і що маленький Полі вже мертвий, замордований цим хвацьким весільним танцюристом Клеменцою.

Сонні запитав Хейгена:

– Ну як, чи вдалося до чогось домовитися з цим Солоццо?

Хейген розвів руками:

– Здається, він охолов до переговорів. Принаймні у мене таке враження, що Солоццо не квапиться. А може, він просто дуже обережний, боїться, щоб твої орли його не застукали. Я не знайшов посередника, якому б він повірив. Але Солоццо мав би знати, що йому тепер не уникнути переговорів.