Читати книгу - "Темна матерія"

Даніела питає:

— Ти кажеш, він думає, що все змінилося. А чи й справді все змінилося?

— Я кажу так, як він все це бачить, це більше не його світ.

— У нього рак мозку, — припускає Раян.

Я дивлюся на мого старого друга.

— МРТ показує, що ні.

— Тоді, може, хтось його розігрує. Утнули таку хитру витівку, яка торкається всіх сторін його життя. Здається, я щось таке бачила в кіно.

— Менше ніж за вісім годин усе всередині його будинку було оновлене. І не просто на стінах з’явилися інші картини. Нове обладнання. Нові меблі. Вимикачі на іншому місці. Жодна витівка не буває такою складною. Та й навіщо? Це просто звичайна людина. Для розіграшу — й такі складнощі?

— Ну, тоді він божевільний, — каже Раян.

— Я не божевільний.

На мансарді стає дуже тихо.

Даніела бере мене за руку.

— Що ти намагаєшся нам сказати, Джейсоне?

Я дивлюсь на неї.

— Сьогодні ввечері ти казала, що розмова зі мною надихнула тебе на цю інсталяцію.

— Так і було.

— Ти можеш розповісти мені про цю розмову?

— Хіба ти не пам’ятаєш?

— Жодного слова.

— Як це може бути?

— Даніело, будь ласка.

Западає довга мовчанка, впродовж якої Даніела дивиться мені в очі, може, хоче переконатися, що я не жартую.

Нарешті вона каже:

— Здається, це була весна. Ми вже давно не зустрічалися та й не розмовляли до ладу, бо всі ці роки кожен із нас жив своїм життям. Звичайно, я слідкувала за твоїми успіхами. Я завжди пишалася тобою.

І ось, якось увечері ти з’явився в моїй студії. Ні сіло ні впало. Сказав, що думав про мене останнім часом, і спочатку мені здалося, що ти просто намагаєшся роздмухати старе полум’я, але тут було щось інше. Ти й справді нічого цього не пам’ятаєш?

— Наче мене там і не було.

— Ми заговорили про твої дослідження, про те, що ти з головою поринув у цей проект, який ще був і засекречений до того ж, і ти сказав — я це дуже добре пам’ятаю — ти сказав, що ти, мабуть, мене більше ніколи не побачиш. І я зрозуміла, що ти прийшов не клинці підбивати. Ти прийшов попрощатися. Потім ти говорив про те, що наше життя — це те, що ми вибираємо, і що деякі шанси ти проґавив, але найбільше ти жалкував за мною. Ти сказав, що шкодуєш про все. Це було дуже емоційно. Ти пішов, і я не бачила тебе й нічого не чула про тебе аж до сьогоднішнього вечора. А тепер у мене питання до тебе.

— Згода, — у мене паморочиться голова від випивки, дурману й того, що вона мені розказує.

— Перше, про що ти мене запитав, коли побачив на прийомі ввечері, чи не знаю я, де Чарлі. Хто це?

От що мені найбільше подобається в Даніелі, то це її чесність. Між серцем і вустами в неї прямий зв’язок. Ніяких фільтрів чи саморедагування. Вона говорить те, що відчуває, без тіні хитрощів чи лукавства. Вона визнає лише прямий шлях.

Тому, коли я зазираю в очі Даніели і бачу, що вона абсолютно щира, у мене холоне серце.

— Це не має значення, — кажу я.

— Мабуть таки має, раз це перше, про що ти мене питаєш після того, як ми не бачились півтора року.

Я допиваю своє питво, перемелюю кутніми зубами останній шматочок льоду.

— Чарлі — це наш син.

Кров відливає від її обличчя.

— Не тринди, — різко уриває мене Раян. — Я думав, у нас просто теревені під кайфом. Що це? — Він дивиться на Даніелу, потім знову на мене. — Це якийсь жарт?

— Ні, не жарт.

Даніела каже:

— У нас немає сина, і ти знаєш про це. Ми не були разом п’ятнадцять років. І ти це знаєш, Джейсоне. Ти знаєш це.

Мені здається, що я міг би дуже швидко переконати її. Я стільки знаю про цю жінку. Секрети з її дитинства, про які вона розповіла мені в останні п’ять років нашого подружнього життя. Та чи не матимуть ці «одкровення» зворотного ефекту? Вона може сприйняти їх не як докази, а як спритне маніпулювання. Дешевий трюк. Навіть не сумніваюся, що найкращий спосіб переконати її, що я кажу правду, це абсолютна щирість.

Я кажу:

— Ось що я знаю, Даніело. Ми з тобою живемо в моєму особняку на Логан-сквер. У нас є чотирнадцятирічний син Чарлі. Я професор-середнячок у Лейкмонті. Ти чудова жінка й мати, яка пожертвувала своєю мистецькою кар’єрою, щоб сидіти дома. Про тебе, Раяне. Ти знаменитий нейробіолог. Ти виграв Павійську премію. Ти читаєш лекції по всьому світу. І я знаю, що