Читати книгу - "Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні"

В цій події Юру особливо схвилювали дві речі. По-перше, як це молодого лейтенанта Шмідта бог візьме до сонму святих? Адже святі всі бували з довгими бородами і в довгих попівських рясах, а Шмідт був з маленькими вусиками і в короткому лейтенантському мундирі? Святих у лейтенантських мундирах, на думку Юри, бути не могло. По-друге, як це гімназист Петя насмілився курити перед своїм класним наставником? Адже Юрі було достоту відомо, що всіх гімназистів, яких ловив батько з цигарками на вулиці або в гімназії, він садовив у карцер на п'ять годин і їм зменшували бал за поведінку. Втім, Юра зразу ж мусив згадати, що всі гімназисти, які з'являлись у батька на квартирі, граючи з ним на роялі, розглядаючи небо в телескоп або гуляючи з старшою Юриною сестрою, — всі курили при батькові зовсім безборонно і навіть забирали його цигарки з собою, так що батько, зоставшися ввечері без цигарок, тупотів ногами і, сварячися кулаком, погрожував, що — нехай, нехай вони трапляться колись йому на вулиці з цигаркою в зубах!..

В гімназії в цей час батькові, як і всім іншим учителям, була страшенна морока з «балами» і «літературно-вокально-музикальними вечорами». Мало не щотижня з будь-якої нагоди — Пушкін, Лермонтов, Гоголь, Тургенев — влаштовувалися для старших гімназистів та гімназисток танці з призами та різними веселощами. Молодшим, замість танців, видавалося торбинки з пряниками і влаштовувалося денні спектаклі — «Золушка», «Красная Шапочка» або ж «Золотой Петушок». Юрин батько, як відомий аматор квітів, мав постійно виконувати нагляд за прикрашенням гімназії, а як усім у гімназії відомий віртуоз на фортепіано — виступати в концертах і взагалі доглядати за музичною частиною.

Якось напровесні мав бути організований якийсь особливо грандіозний бал-карнавал. Гімназистам і гімназисткам дозволялося з'явитися на нього в маскарадних костюмах першого-ліпшого взірця, за винятком одежі церковнослужителів та дам «полусвета». Батьковим прокльонам не було кінця — концертом поміж танцями мав керувати він.

Зате Юра був на вершинах щастя. Після довгої сімейної наради було вирішено взяти на бал — тільки до десятої, а тоді негайно ж спати — і Юру. Юрі дозволялося навіть прийти теж у маскарадному костюмі. Юра мало не зомлів від переживань — перший же раз бал-маскарад і сам Юра в масці… Маскарадний костюм Юра вибрав для себе негайно. Він вирішив вдягти довгі братові брюки і замаскуватися гімназистом.

А втім, той бал-маскарад так і не відбувся. Зате замість нього трапився величезний скандал, і про це варто розповісти окремо.

Ще годині о дев'ятій ранку, дарма що маскарад мав розпочатися тільки о сьомій вечора, Юра вже був готовий. Брат охоче відступив Юрі свою форму на один вечір; він уже вчився в гімназії другий рік і на маскараді радніше волів красуватися в одежі іспанського пірата, з пістолем «монте-крісто» за поясом і червоною хустинкою на маківці — кап-у-кап капітан Вельзевул з роману Луї Жаколіо. Юра підійшов до великого люстра у передпокої і, завмираючи серцем, заплющився. Він не міг повірити, що зараз він побачить там себе — не в осточортілій синій матросці з золотими якірцями на плечах, не в ганебних коротеньких штанцях з резинками над коліньми, не в остогидлих довгих панчохах, не в ідіотських черевичках на баб'ячих ґудзиках, — о, набридлі дитячі шати, будь вони прокляті, аж хочеться тупнути ногою! Нишком Юра розплющив одне око — ліве, не так косе…

Проте перед Юрою, в рамі багетного золота, немов на портреті, або ж просто на порозі сусідньої кімнати, стояв чудовий гімназист: шинель мало не до підлоги, дванадцять ґудзиків, як дванадцять карбованців, синій кашкет і дві пальмові гілочки на гербі… Щось надзвичайно знайоме, бачене було в рисах обличчя цього незнайомого, вперше баченого бравого гімназиста. Юра розплющив і праве око. Справді, вуха лапаті, праве око косе, ліве також, верхні зуби стирчать уперед — нема сумніву, то саме він, Юра, і є, ніхто інший. І наплювать! У прекрасній гімназичній шинелі ці дефекти не мають ніякого значення. Юра знахабнів і скинув кашкета. І не за козирок, як належить вклонятися на вулиці педагогам, а, затуливши долонею герб і утиснувши пальці в криси попереду, як то вклоняються гімназисти-старшокласники, коли стрінуть знайому гімназистку і їх ніхто не бачить… Під кашкетом сторч, скуйовджено і без пуття вихрилося препаскудне руде волосся. Юра зітхнув і надів кашкет…

Рівно о сьомій пітний, розімлілий, ледве тримаючись на ногах — бо шинелі він так і не погодився скинути протягом цілого дня — Юра рушив за сестрою і старшим братом до гімназичного під'їзду. Ноги ледве пересувалися, дихалося важко, голова падала на груди, засинаючи сама по собі — окремо від Юри і проти його волі. Поруч з невеличким нещасним гімназистиком гордовито виступав капітан Вельзевул і пишно випливала іспанська королева. Всі троє були в масках. Вони йшли на бал-маскарад. Юрі гірко скімлило в грудях: без маски він не мав права вдягти гімназичну уніформу! Ніхто й не знатиме, що цей бравий гімназист під маскою — це Юра, він. Без маски Юра буде гімназистом ще ген-ген коли! Може, аж місяців через три!

Але тут нещасний гімназист, капітан Вельзевул та іспанська королева ввійшли в гімназичний двір. До широкого гімназичного ґанку попереду їх ішли: офіцер років тринадцяти, двоє індійців з перами за вухом і томагавками в руках, Дід Мороз з білою бородою, тореадор, гаучос і дві циганки з чорними косами. Юрі враз голова переболіла, плечі випросталися і висох піт — він був здоровий і свіжий, яким був о пів на дев'яту вранці, ще до того, як почав одягати маску. Таж на світі було прекрасно жити, і це ж зараз маленький Юра мав причаститися до найкращих розкошів людського життя!

Протовпитися до гімназичного вестибюля було майже неможливо. Зразу ж за дверима, між вішалок для шинелей та скринею для калош, стояв густий, непролазний натовп. Трубадури, пейзани, рицарі, різні звірі, птахи, квіти і комахи. Натовп стояв тісно, плече в плече, — ні просунутися, ні продихнути. В чому річ? Адже в гардеробній доводилося затримуватися рівно на дві хвилини, щоб скинути пальто і калоші, а тоді зразу ж бігти