Читати книгу - "Всі барви неба, Хелена Власенко"

Минув рік

-          Ліна, ти тут? Ліна?!

Дівчина підстрибнула від несподіванки і повернула голову в сторону звідки доносився голос.

-          Ліна, я вже добрих кілька секунд зву тебе, - з поблажливою посмішкою на неї дивилась керівничка відділу маркетингу Любов Юріївна. - Звіт про споживчі властивості нової продукції готовий?

Дівчина стрепенулась:

-          Ось, якраз закінчую. Задумалась, запрацювалась і не почула вас. Перепрошую, - відповіла з вибачливою посмішкою на обличчі. - За годину скину вам.

-          Добре. Чекаю. До завтрашньої презентації звіт вкрай потрібен. Як закінчиш, потрібно опрацювати анкети. Вони в мене в кабінеті, забула їх прихопити.

-          Так, звісно, - кивнула посміхаючись дівчина.

-          Тоді зайдеш. До речі, приємно бачити твою посмішку, - підбадьорливо додала Любов Юріївна. Так тримати.

 Жінка пригадала ту дівчину, чи краще сказати тінь дівчини, яка прийшла до них у відділ на роботу рік тому і серце стиснулося. Вона скептично поставилася до рекомендації Оксани Володимирівни на вакантне місце в своєму відділі, але, зрештою, погодилась на випробувальний термін. Ліна справилась. Було помітно як вона старається, повністю віддаючись роботі. Любов Юріївна залишилась задоволеною працьовитою наполегливістю дівчини. Так Ліна стала маркетологом.

 В кінці робочого дня, копирсаючись в анкетах, що їй дала керівничка, дівчина ще з коридору почула веселий голос і за кілька хвилин біля її столу появились дві смішливі постаті:

-          Ліна, пішли додому. Закінчуй з тою нудятиною. Робочий день минув, - забираючи з її рук папери проговорила одна з дівчат.

-          До нас тут цікава інформація дійшла. Розповімо тобі, - змовницьки додала інша.

-          Як же вас та інформація находить? – засміялась Ліна.

-          У нас свої канали і ми їх не розкриваємо, - театральним- серйозним тоном відповіла одна з них.

-          Ага, знаю я ваші джерела. Цілком таємна, абсолютно секретна організація пліткарів бухгалтерії, - дразнила їх Ліна.

-          Значить не така вже й таємна, - закотила очі одна з дівчат і посміхаючись додала. – Готова? Ходімо.

 Ліна взяла свій кардиган, запхнула телефон у сумку і вони пішли до виходу.

 Тривалий час дівчина відмовлялась від запрошень колег разом пообідати, чи зустрітись на вихідних, чи банально після роботи пройтись разом до автобусної зупинки. Рік тому вона вибрала для себе шлях порятунку під назвою  «робота», повне занурення в неї. Вона вернулась у відділ кадрів. Залишатись асистенткою керівника не могла і не хотіла. Кожного дня заходити в кабінет, де все нагадувало про нього було вище її сил, було самогубством.

 Коли з’явилася вакансія маркетолога, Ліна вирішила вхопитись за таку можливість. Нова робота, новий досвід, а, отже, прекрасний спосіб, щоб відволікти свої думки. Спрацювало. Ліна затримувалася допізна максимально відтягуючи момент, коли залишиться на самоті зі своїми спогадами, які часто приводили до панічних атак.

 Якось, коли дівчина знову почала ходити в кафе обідати, вона сиділа і запихала в себе несмачний (як і все тепер) салат до неї підійшли двоє дівчат з їхньої бухгалтерії і попросилися за стіл, бо решта була занята. Ліна байдуже погодилась. Вони весело гомоніли, поїдаючи своє замовлення і помалу втягли до бесіди і її. Їхня безпосередність і весела вдача несподівано передались Ліні. Дівчині сподобались прості, нехитрі розповіді, які вертали її в те, здавалося уже таке далеке, безтурботне життя. Життя до нього.

 Так вони подружились. Ліна кожного разу зацікавлено слухала розмови про їхні життя. Діана зустрічалась з хлопцем з яким разом і жила, але на запитання про кохання завжди відмахувалась:

-          Та ну ще чого. Він мене любить і на руках носить. Цього достатньо, а я не збираюсь закохуватись. Не хочу. Не потрібні мені потім проблеми.

 Ліна розсміялась такій безтурботності подруги, але не могла збагнути – заздрить вона такій спроможності контролювати свої емоції чи все ж ні.

 Юля ж ні з ким не зустрічалася, але активно займалась пошуками хлопця. В цьому їй допомагали сайти знайомств і, як виявилося, процес був до неймовірного цікавий і смішний. Вона розповідала дівчатам масу історій, які доводили всіх до колік в животі. В Юлі виявився талант до театрально-комічного викладу своїх розповідей. Крім того Ліна дізнавалась про закулісся робочого процесу фірми, але була переконана, що значна частина їхніх оповідок являлась просто результатом буйної фантазії дівчат.

 Йдучи коридорами до ліфта, дівчата взялися розповідати, що такого цікавого сьогодні сталося:

-          До нас прийшов новий співробітник. Точно не знаю на яку посаду, здається менеджер, - змовницьки проговорила Діана.

-          І? Це все? Дівчата ви мене розчаровуєте, - засміялась Ліна, - а де скандали, інтриги, розслідування?

-          Все буде, я впевнена, - не звертаючи уваги на насмішку, продовжила Діана. – Хлопець вогонь, а ти знаєш скільки в нас самотніх дівчат. Скандал не заставить себе чекати, я впевнена.

-          А можливо він одружений? – резонно запитала-припустила Ліна.

Діана на хвильку задумалась

-          Ну от, вмієш ти обламати, але нічого. Як ти й хотіла буде розслідування. До речі, ти ж працювала у відділі кадрів. То може по старому знайомству і розпитала б інформацію, бо мені якось не зручно перед Оксаною Володимирівною.

-          Навіть не думай і в тебе, нагадую, є хлопець.

-          Щоб я робила без твоїх нагадувань, - закотила очі Діана і за мить додала. - Я он для Юлі стараюсь. Скільки можна ходити на побачення з маминими синочками, - показала на дівчину, якій не вдавалося і слова вставити в цю емоційну розмову.

-          Хай так, але я не піду ганьбитись перед пані Оксаною.

-          Ти б могла врятувати стільки сердець від розчарувань. Може і тобі ... – Діана запнулась на півслові відчувши на собі невдоволений погляд Ліни.